Щойно мова заходить про вчителя географії гімназії ім.О.Цинкаловського Дмитра Степановича Рипича, як усі привітно усміхаються. Його люблять у навчальному закладі і діти, і вчителі. Молодий чоловік прийшов працювати сюди близько двох років тому, хоча ще недавно не думав про професію педагога.
«У мене завжди були інші цілі в житті, насамперед духовні. Про матеріальне, кар’єрні стремління я не особливо задумувався», - пояснює свою позицію співрозмовник. Географічний профіль Дмитро обрав, бо йому подобалося досліджувати природу, усвідомлюючи велич нашої земної кулі. Виявляється, географія – наука романтиків і філософів. «Географи всі волоцюги, тому що географія – це подорожі», - каже Дмитро Степанович, тим самим зруйнувавши усі шаблони, адже багато хто з нас асоціює географію суто зі шкільним курсом, тобто з контурними картами і вивченням столиць світу.
Майбутній вчитель навчався у Львові. Саме це місто обрав, оскільки там цікавіший рельєф, недалеко гори. Що ж – підхід справжнього географа. Дмитро розповідає, що подорожі Україною розпочалися з першого курсу навчання. Так насамперед географи проходять зональну практику, досліджуючи природні зони на території Криму, так званий субтропічний кліматичний пояс і степову Україну. У Львівському університеті Дмитро долучився до туризму, який наразі став головним захопленням у його житті.
Зараз 25-річний вчитель географії керує туристичним гуртком у центрі позашкільної освіти. Уже два роки діти у супроводі Дмитра Степановича та інших педагогів збираються у походи. «На жаль, в Україні законодавча база не настільки гнучка, щоб дозволити дітям часто подорожувати», - каже він. Учителів у такій ситуації можна зрозуміти, адже біганина із дозволами і печатками – це ще квіточки, а ось відповідальність, яку вони несуть за життя і здоров’я дітей під час мандрівки, може з’їсти нерви. «У 2014-му я вперше поїхав з дітьми на екскурсію в Яремче. Щоправда, це важко назвати екскурсією, адже нам усім довелося ночувати в наметах, готувати їжу на вогнищі. Звісно, локація обиралася спеціально. До міста з його зручностями недалеко, все задля повної безпеки», - розповідає Дмитро. Але небезпека чатує на кожному кроці. «Зранку під Яремче дитину вкусила ласка. Тваринку придавило каменюкою, і хлопчик вирішив її врятувати. Утім, таке благородство душі обернулося для нього неприємністю. Звісно, дитину відразу доставили у лікарню, зробили уколи. На щастя, батьки поставилися з розумінням до ситуації, не звинувачуючи учителів у тому, що ті не пильнували дітей 24 години на добу. Насправді під час подорожі може трапитися будь-що, а поведінка дітей часто непередбачувана, тому мінімальний ризик завжди наявний», - розповідає Дмитро. Незважаючи на труднощі туризму зі школярами, він підкреслює і переваги цього заняття: діти – дуже позитивні, а спостерігати за їхньою реакцією, коли вони вперше долають певну вершину, – надзвичайно цікаво.
Дмитро Рипич кожного літа їздить з учнями в Карпати. Мандрівка в Яремче – це лише перший етап на шляху справжнього туриста. Якщо дитина його проходить, то може вирушати у похід з рюкзаком, під час якого випробовує силу духу і витримує фізичні навантаження. Яремче – розвинена рекреаційна зона, подорожуючим є що побачити, неподалік скелі Довбуша, Женецький водоспад, гора Явірник-Горган. Та, звісно, романтику гір найкраще відчуває той, хто долає пішки гірський хребет. Таке заняття не всім по плечу. «Минулого року це була Чорногора (один із хребтів українських Карпат – ред.). Ми взяли шість вершин, вище 2000 м», - розповідає Дмитро. Цього року влітку знову очікується поїздка у Яремче, а після неї – тур для загартованих. Маршрут цьогорічної мандрівки складає 130 кілометрів і включає в себе два гірських масиви – Мармароси і Чорногору. «Похід – це складно. Доки не сяде сонце, треба знайти підходяще місце для ночівлі, розвести вогнище і подумати про вечерю. А перед тим увесь день йти з рюкзаком за плечима», - каже Дмитро.
Як керівник туристичного гуртка, географ розповідає, у яких дисциплінах змагаються його вихованці. «Орієнтування на місцевості – це коли завезли в ліс, дали карту, компас і сказали самостійно вибратися», - сміється Дмитро. У такому змаганні важливо не просто зорієнтуватися і знайти вихід, але й обійти всі контрольні пункти в лісі. Перемагає той, хто виконав контрольні завдання і першим прийшов до фінішу. Якщо дитина загубиться, що трапляється рідко, то дорослі знаходять її в лісі максимум через півгодини, переконує Дмитро Рипич. Також школярі змагаються у так званій техніці туризму, що передбачає подолання природних перешкод різними способами, наприклад, по жердині, способом маятника і т.д. Звісно, таке заняття вимагає хорошої фізичної підготовки.
Окрім географії практичної, у Дмитра є географія теоретична – у шкільних кабінетах, де для учнів 6, 9, 10, 11 класів він викладає цей предмет. Учитель каже, що діти люблять географію, адже вона пов’язана із простором, і, вивчаючи її, можна відчути себе першовідкривачем. А ще географія у 6-му класі дає відповіді на такі насущні запитання, чому йде дощ і зима змінює літо, а це цікавить дітей. «Моя робота творча, адже потрібно знайти підхід до кожного, щоб учень засвоїв нові знання. Буває, діти ставлять такі запитання, що доводиться вдома шукати відповіді. але це добре. Таким чином учитель залишається у тонусі. А ще творчість у географії полягає в тому, щоб показати світ, не виходячи за межі класу», - каже Дмитро Степанович.
Окрім справ робочих, Дмитро, як і кожен, має свої інтереси. Один із них – релігія. Чоловік – явний противник релігійних організацій, оскільки вважає, що людина часто псує первозданну ідею будь-якої віри. «Звісно, якщо релігія пропагує любов і прощення, а її послідовник тисне, намагаючись переконати пристати до неї, то чи хороший приклад він подає? Тому ось людський фактор часто псує враження про релігію. Для того щоб такого не трапилося, треба уважно її вивчати. Все-таки релігія – це не тільки сходити у церкву. Аскетизм, простота, любов, повага до ближнього і самоповага – безперечно, стовпи будь-якого вчення», - каже Дмитро. На його думку, релігійні течії, які містять у собі зерно істини, проходять перевірку часом. Тому всі світові релігії Дмитро поважає. Додає, що все хороше для душі знаходить у християнстві, і радить не нехтувати його канонами, як це часто робить молодь. На думку Дмитра, людській натурі властиво знецінювати те, що вона має, а надавати великої цінності чужому. Але інколи варто просто почати цінувати своє. «Хоча, будьмо відвертими, усі релігії містять одне начало – окреслення Абсолюту», - міркує далі Дмитро Рипич.
Плани на майбутнє у чоловіка тісно пов’язані із професійною діяльністю та з інтересом до філософії. «Деякий час тому я хотів переселитися в Індію в передгір’я Гімалаїв і жити в хатині, їсти банани та медитувати. Зараз думаю поїхати все-таки в Чилі чи Перу. Там красиво – гори і океан. Тільки є свої нюанси, наприклад, життя дорожче, ніж в Індії. Та до цих планів ще мінімум 10-15 років. Поки я радий, що перебуваю саме на цьому місці. Зараз мені подобається робота вчителя і колектив і в гімназії, і в ЦПО», - усміхається Дмитро.
Аліна Зай, м.Володимир-Волинський
Коментарі