Теплі та цікаві зустрічі, розмаїття вишиванок і добрі надії на майбутнє – головний мотив візиту гостей із «Союзу Українок» Прикарпаття до Володимира-Волинського

Публікації

12 червня по-літньому заквітчаний Володимир-Волинський заяскравів розмаїттям вишиванок. До собору Різдва Христового, дружно взявшись за руки, наближалися гості – членкині «Союзу Українок» з Івано-Франківської області. Вони прибули до нашого міста в рамках благодійної акції. Делегацію очолювала голова Всеукраїнського об’єднання «Союз Українок» Ореслава Хомик.
Під благословенним склепінням собору гостей очікувало багато людей, переважно жінок, серед яких відомі у нашому місті патріотки Людмила Патлашинська, Наталія Авдієнко, Алла Палій, Тетяна Пасієвич, Ольга Бліндер, Ольга Носалюк, Надія Дячук, Любов Кригер та інші. Прибули також представники районних осередків з Турійська та Ковеля.
Традиційним українським короваєм гостей зустріла голова Володимир-Волинського об’єднання «Союз Українок» Віра Чайковська. У вітальному слові вона наголосила, що кошти, зібрані під час благодійної акції, будуть спрямовані на допомогу 14 (51) механізованій бригаді, яка захищає українські позиції у Мар’янівці.
Після урочистого молебню до присутніх звернулася пані Ореслава Хомик і коротко ознайомила з діяльністю «Союзу Українок» за останній період. Вона подарувала володимирчанам альбом, в якому узагальнені результати 17-річної експедиції «Мій рідний край». Учасниками цієї експедиції є діти і нашого міста. Голова районного об’єднання «Союз Українок» з міста Косів Анна Богдан подарувала на згадку про зустріч вишитий рушник. Гості ж отримали сувенірні записники з видами Володимира, а кавалер ордена княгині Ольги Тетяна Пасієвич подарувала колекцію писанок, виконаних власноруч, та пісню-молитву «Мати Марія».
Після цього гостей чекала екскурсія по пам’ятних місцях древнього Володимира-Волинського, благодійний концерт аматорського народного ансамблю «Чарівниця» з міста Косів.
Наступного дня гості відвідали музей-садибу Лесі Українки в селі Колодяжному, мали можливість помилуватися Шацьким національним парком.
Насиченим був і третій день візиту – 14 червня. Гості провели цей день в Устилузі, де були присутні на відправі у Святовознесенському храмі, після чого відбулося урочисте відкриття української світлиці «Союзу Українок».
Візит гостей з Прикарпаття став ще одним свідченням того, що українські жінки згуртовані й готові, плекаючи світлі надії на майбутнє, відстоювати свободу та незалежність своєї держави.
«Союз Українок» – найпотужніша жіноча організація у світі»
Інтерв’ю газеті «Місто вечірнє» голови Всеукраїнського об’єднання «Союз Українок» Ореслави Хомик.
-Пані Ореславо, читачам нашої газети цікаво буде дізнатися Вашу біографію. Де і коли Ви народилися, в якій сім’ї виховувалися, яку маєте освіту?
-Народилася я в 1955 році в Архангельській області. Мої батьки були репресовані. Батьківщина мами – Львівщина, а тато родом з Івано-Франківщини. Навчалася я уже в радянській школі в Україні, коли батьки повернулися із заслання, закінчила медичний інститут, за фахом лікар-педіатр. Нині – головний лікар дитячого невродиспансеру у Львові.
-Яке місце очолюваний Вами «Союз Українок» займає в політичному житті країни, чи має вплив на окремі гілки влади?
-В Україні зареєстровано більше 100 жіночих організацій, але найчисельнішою, наймасовішою і найбільш розгалуженою є «Союз Українок». На початку Незалежності, коли «Союз Українок» лише утворився, це була чи не найміцніша на той час організація. Я була депутатом Львівської міської ради першого скликання. Тоді головою ради був В’ячеслав Чорновіл. «Союз Українок» очолювала його дружина пані Атена Пашко, теж дисидент 60-х років. У той час вплив на владу ми мали. Чи маємо зараз? Думаю, що маємо. Я очолювала 17 років «Союз Українок» у Трускавці. Влада рахувалася з нами. Судячи з того, як влада і церква ставляться до нашої організації у Володимирі-Волинському, можу сказати, що «Союз Українок» у вашому районі має заслужений авторитет.
-Чи можете назвати конкретні справи «Союзу Українок» за останній період?
-Від грудня 2013 року, коли мене було обрано головою Всеукраїнського об’єднання «Союз Українок», всі наші справи відійшли в сторону, оскільки розпочався Майдан Гідності, затим війна, і тепер наші союзянки займаються волонтерством, допомагають українським воїнам та їхнім родинам, докладають максимум зусиль, щоб допомогти потерпілим у цій війні. Проте минулого року в Івано-Франківську все ж відбувся 3-й світовий конгрес «Союзу Українок». В містечку Олехові збудували пам’ятник січовому стрільцю Михайлу Гаврилку. Він родом з Полтавщини, першим увіковічнив у скульптурах образ Тараса Шевченка.
-Пані Ореславо, так склалося історично, що російськомовне населення становить значну частину народу України. Чи є в «Союзі Українок» російськомовні жінки?
-На зорі створення нашого союзу однією з умов було обов’язкове знання української мови. Сьогодні ми вважаємо таке рішення поспішним. Це відхилило від нашої організації російськомовних жінок. Але зараз такі жінки в союзі є. І те, що наші воїни-лицарі, які розмовляють російською, віддають своє життя за свободу Вітчизни, не звільняє від вивчення української мови. Українську мову має знати кожен громадянин України.
-Як Ви відчуваєте увагу і підтримку іноземців до українського суспільства?
-Як на мене, то увага до України прикута від початку Майдану. Ми іноді критикуємо Європу за дипломатичну термінологію «стурбовані», «занепокоєні», але і їх можна зрозуміти. Вони дбають про свій народ. Я б хотіла, щоб і у нашій країні влада на всіх рівнях також дбала про свій народ. На жаль, цього у нас так, як би хотілося, немає.
-Охарактеризуйте, будь ласка, діяльність «Союзу Українок» за кордоном.
-В Америці, наприклад, «Союз Українок» – найпопулярніша організація. Вона підтримує українців в усьому світі. Зокрема вже декілька років ми маємо стипендійну акцію від цієї організації, яка підтримує талановитих дітей. Взагалі «Союз Українок» діє в усьому світі і є найпотужнішою жіночою організацією.
-Ваші враження від Володимира-Волинського?
-Я у Володимирі-Волинському не вперше. До речі, мій свекор був тут відомим лікарем. У вашому місті мені хочеться ходити босоніж. Хочеться відчути сліди тих давніх поколінь, які творили це древнє і прекрасне місто. Ці сліди передаються, безумовно, вам, володимирчанам.
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі