Світлана Федонюк: «Кіно – командна творчість»

Журналістка, сценаристка і режисер короткометражних фільмів про Волинь, депутат Володимир-Волинської міськради розповідає про кіно, яке з командою однодумців зняла у книгарні «Є», про проморолик, який хоче подарувати жителям міста і туристам, про місце творчої людини у житті.
Творча діяльність Світлани Федонюк відома не лише у Володимирі, вона неодноразово звучала на рівні усієї творчої України. Так короткометражка «Начитали» увійшла у програму двох міжнародних фестивалів, а на фестивалі «Кінокімерія» у Херсоні здобула перше місце в номінації «Кращий студентський фільм». У Рівному на церемонії відкриття міжнародного кінофестивалю «Місто Мрії» стрічка була презентована серед сімки найзнаковіших фільмів-учасників! І це не лише особистий успіх пані Світлани. Результати її роботи популяризують наше місто на теренах країни. Але на досягнутому режисерка зупинятися не збирається. Про подальші творчі плани Світлани Федонюк, і не тільки – в ексклюзивному інтерв’ю нашій газеті.
-Світлано, свого часу Ви з власного бажання залишили престижну роботу на Ягодинській митниці. Тоді Вас визнавали кращим прес-секретарем митної системи України. У чому ж причина такого «антикар’єрного» рішення?
-Кожна творча особистість шукає себе. Таке поняття як кар’єра сьогодні вже не існує. Важливо те, чи людина реалізувалась, чи щаслива, чи може заробити на улюбленій справі. «Вже не модно ходити на роботу за зарплату, модно заробляти, будучи вільною людиною», - каже моя племінниця Яна. Соціальні психологи підтверджують: у майбутньому технічну працю виконуватимуть роботи, тому на перший план вийде емоційний інтелект людини – вміння дати раду своїм та чужим емоціям, точно зрозуміти, оцінити і виразити їх. Емоції – така ж інформація, як вчинки, слова, жести. Колись вважалося, що емоції заважають приймати раціональні рішення. Тільки у другій половині 20-го століття поглянули на це по-іншому: розум та емоції протиставляти не варто. Емоції якраз навпаки – допомагають мислити. Емоційний інтелект передбачає схильність співпрацювати у команді. Так ось, про митницю: я була надто емоційна для такої ієрархічно-прагматичної структури як митниця, державна служба загалом. На таких роботах хочуть бачити здебільшого тих, хто вміє пристосовуватися до заздалегідь заданих обставин. Я ж завжди намагалась керувати обставинами. Не всі начальники здатні таке витримати. Напевно, тільки ті, що закінчили спеціальні тренінги, школу СБУ, вищу партійну школу (сміється – авт.). Звичайним керівникам, що стали на посади через родинні зв’язки чи кумівство, це не до шмиги. Поряд з емоційними людьми вони втрачають своє формальне лідерство, тому й бояться таких.
-Чи вдалося Вам знайти своє творче місце? І чи є таким Ваше депутатство? (Читачам нагадаю: Світлана Федонюк уже два роки очолює комісію з питань освіти, культури, молоді і спорту, туризму, міжнародного співробітництва та комунікацій у Володимир-Волинській міській раді).
-Продовжую шукати механізми для втілення творчих задумів, у тому числі – ставши депутатом, реалізувавши своє право не лише обирати владу, а й бути обраною. Зараз разом із фотографами Олександром Синицею з Києва та місцевим Іваном Дудою працюю над фотоальбомом про наше місто. Планую створити проморолик про Володимир-Волинський. Нещодавно зняла фільм «Начитали», де також події розвиваються на нашій центральній площі, у книгарні «Є». Це романтична історія кохання хлопця на інвалідному візку, можливо, ветерана АТО, до дівчини – продавця книжок. Тобто, моя творчість – це своєрідне освідчення в любові до міста й одночасно частина депутатської діяльності у культурному напрямку.
-Світлано, на сторінках «Міста вечірнього» неодноразово писали про ваші режисерські успіхи, про перемоги на кінофестивалях. Розкажіть про творчу долю вашого «найсвіжішого» короткометражного фільму – «Начитали».
-Зняла цей фільм для того, щоб жителі міста переконалися: в добу Інтернет-технологій такого поняття як провінція вже не існує. Ми усі – зірки інформаційного простору. Але є поняття якості продукту. Фільм – теж аудіовізуальний продукт. Саме для того, щоб робити якісну продукцію, щоб бути професіоналом, я й вступила до університету театру, кіно і телебачення, повністю змінила професію. Такою арт-терапією вдалося перемогти важку недугу, що призвела до реанімації, тривалої реабілітації. Усе це було і є дуже нелегко психологічно й фізично, матеріально затратно. Але бажання йти в ногу з часом, бути молодою, розвиватися завжди перемагає. Звісно, я теж хочу бути заможною, мати дім, автомобіль, носити брендові речі, відпочивати на курортах, але на це ще треба заробити новим фахом. Я ж лише вчуся. Тому сьогодні мушу задовольнятися хлібом без масла, водою з джерела і маршруткою, як і більшість моїх виборців, друзів, сусідів…
-Ви колись відпочиваєте? І де, якщо не секрет?
-У Києві, в гуртожитку, під час сесії в університеті (посміхається – авт.). Відпочиваю інтелектуально, насолоджуючись новими знаннями. А ще – на березі нашої річки Луги. До речі, місту давно варто впорядкувати цей берег у пристойний пляж. Можливо, для когось такий стиль життя є дивним, але наразі це мій вибір, моя доля. Усі люди різні. Не всі можуть і хочуть бути гендлярами, домогосподарками чи «успішними» митниками. У світі є місце і для тих, хто хоче мати час для роздумів, для творення чогось нематеріального, з категорії вічності, адже в усі часи в усіх війнах перемагала не зброя, а ідея, світогляд, культура. Ми зараз бачимо це на війні за Донбас. Українці перемагають духом, ідеєю нації, вірою у своє майбутнє. Щодо фільму «Начитали», то він увійшов у програму двох міжнародних фестивалів. У Херсоні, на «Кінокімерії», здобув перше місце в номінації «Кращий студентський фільм». У Рівному на церемонії відкриття міжнародного кінофестивалю «Місто Мрії» серед семи найзнаковіших показали і мій фільм. Мені ж надали слово поряд з актрисою Риммою Зюбіною та Володимиром Войтенком, автором програми «Аргумент Кіно» на каналі «1+1». Приємно.
-Світлано, Ви сказали, що попри усе прагнете бути молодою. А від чого, на Вашу думку, залежить молодість людини?
- Найперше – від мислення, від енергетики, від того, чи планує людина своє майбутнє не залежно від свого віку. Моя бабуня Оксана у 85 років зіграла у моєму першому фільмі «Ранок з Тіффані». Це кіно стало для мене перепусткою у професійний кінематограф. У 91 рік бабуня ще модничала, мріяла весною одягнути імпортну спідницю, яку я їй подарувала на день народження. Днями поховали… Полинула у тій французькій обновці в Засвіти…
Молодість певним чином залежить і від вигляду, від здорового способу життя, від блиску в очах.
-Повернімося до теми кінематографу. Чи дійсно у Володимирі-Волинському може розвиватися кіно?
-Думаю, місту треба перш за все звернути увагу на підтримку місцевого телебачення, на створення радіомовлення. Це необхідно як для інформування громади, виховання патріотизму, так і для престижу влади. Кіно – це далеко не телебачення, не засіб масової інформації. Це мистецтво, потужний засіб масового виховання та пропаганди. Це добре розуміють у США, Росії. Творити мистецтво не кожному дано. Місту не варто акцентувати на кіно, це справа окремих творців. Для виробництва професійного фільму потрібна індустрія, яка в Україні є лише у Києві…
-Яке кіно потрібне Україні?
-Сьогодні український глядач хоче дивитися фільми про себе. Тільки за таке кіно він готовий платити у кінотеатрах. «Дзідзьо. Конрабас» тому доказ, бо заробив у прокаті до 20 мільйонів гривень. Фільм по-доброму висміює артистів, митників і контрабандистів. Тобто те, чим зайнятий тепер увесь український захід. Водночас фільм з гумором показує масового українця, його клопоти, мрії. Я ж хочу зняти проморолик про те, що робить володимир-волинців не масовими, а особливими, ні на кого не схожими. Попри те, що більшість дорослого населення міста тепер теж є частиною так званого «великого контрабандного шляху».
-І чим особливим вирізняються місцеві жителі?
-Особливими нас робить далеко не митниця, а насамперед багатюща історія, вічна боротьба за Батьківщину, річка Луга, тисячолітній собор, корона короля Данила, мощі святого Йосафата, пророцтва Людмирської Діви, ідеї Арсена Річинського, дослідження Олександра Цинкаловського, скульптури Теодозії Бриж, романи Еда Данилюка, фільми Єжи Антчака, мужність 14-ої бригади… Своїми думками та вчинками ми і є особливими. Знаючи про усе це, разом з однодумцями мрію здобути фінансування на виробництво проморолика про Володимир-Волинський. Це відео буде доступним в Інтернеті, розкаже і покаже про нас із вами, про красу нашого древнього міста.
-Світлано, мене Ви переконали голосувати за ваш проект на виготовлення проморолика про Володимир-Волинський. Чи хочете ще щось сказати читачам з приводу реалізації у місті «Громадського бюджету»?
-Закликаю всіх думати не лише про хліб на столі, а й про хліб духовний, попри випробування не втрачати відчуття прекрасного, любити й цінувати мистецтво. Тому прошу підтримати мене та мою творчу команду. Будь ласка, надайте нам повноваження і можливості закарбувати сучасність для наступних поколінь. Голосуйте за наш проект! Запрошую всіх бажаючих до участі у підготовці до зйомок. До речі, написати музику до ролика вже зголосилися наші земляки: Артем Фурман – переможець «Х-Фактор. Польща» та композитор Володимир Музиченко.
* * *
До 6 листопада 2017р. триватиме народне голосування за проекти, подані жителями міста. Переможці отримають фінансування з міського бюджету. Проголосувати можуть громадяни віком від 16 років, зареєстровані у Володимирі-Волинському, підтвердивши це паспортом, довідкою про місце роботи, навчання, служби. Кожен може підтримати один великий і один малий проект в електронній системі «Громадський проект» шляхом реєстрації через BANK-ID (Ощадбанк, «ПриватБанк») https://volodymyr.pb.org.ua/projects/show/25, або заповнивши бланк у Центрі надання адміністративних послуг (ЦНАП), що працює за адресою: м.Володимир-Волинський, вул. Устилузька, 17 (понеділок, середа з 8.00 до 17.00, вівторок, четвер з 8 до 20.00 год., п’ятниця з 8.00 до 16.00, без обіду, субота, неділя – вихідні).
Спілкувалася Міла Сергєєва, фото Ольги Аракчеєвої

Розділ новин: 

Коментарі