Суд Лінча по-суходільськи: чи винна корова Чорнушка, що побили її господаря?

Публікації

27 червня у селі стався інцидент, у результаті якого постраждало троє місцевих жителів. Один із них опинився на лікарняному ліжку.
А до чого тут корова? – запитаєте ви. Отже, розповідаємо.
У перший день липня до редакції нашої газети завітала група чоловіків, жителів с. Суходоли. Натруджені руки цих людей і смаглява від сонця шкіра говори самі за себе: наші гості – господарі, які з ранку і до пізнього вечора займаються важкою сільськогосподарською працею. Відрекомендувалися вони просто: «Ми – пастухи». Потім додали: «За те, що водимо свою худобу на пасовисько, нас б’ють, мало не забивають. Ми не збираємося мовчати, тому й прийшли до вас».
Мотив інциденту, що стався 27 червня ввечері у Суходолах, вразив своєю безглуздістю, а наслідки виявилися більш ніж серйозними. Житель села Віктор Коростель, який і без того має ІІ групу інвалідності, з травмами опинився у хірургічному відділенні Володимир-Волинського ТМО. А в міліції відкрили кримінальне провадження щодо його кривдників – односельчан Баланів.
«Чому ми повинні виконувати чиїсь забаганки?!»
-Четверо з нас, Микола Крень, Євген Кравчук, Петро Карабась і Петро Баранчук – власники корів, - розповідають чоловіки. - Кожен окремо щодня на мотузках жене свою худобу вулицею Шкільною на пасовисько. Всі мешканці вулиці ставляться до цього із розумінням, лише одній родині Баланів це не подобається. Вони постійно пред’являють претензії, що корови ходять стежкою біля їхнього паркана, топчуть посіяні біля огорожі квіти і гадять, а вони змушені прибирати. Балани вимагають від нас, щоб ми водили свою худобу на відстані метра від їхнього паркана. Але так не завжди виходить, бо корови зазвичай не хочуть іти по дорозі, підсипаній породою, а обирають більш зручну ґрунтову стежку на узбіччі. По-друге, господарям одразу декількох тварин неможливо примусити корів переміщатися виключно по середині вулиці. А найголовніше, вулиця – це комунальна власність, і по ній без всяких обмежень можуть ходити всі – і люди, і худоба. То чому ми повинні виконувати чиїсь забаганки?
Балани – люди заможні, мають багато землі, тому й ставлять себе на щабель вище за інших. Вони вважають, що мають право встановлювати свої порядки та вимагати від нас їх дотримання. Ми не раз чули погрози на свою адресу від старшого з Баланів, Миколи.
-Він навіть намагався вигнати нас з пасовиська, яким тимчасово став стадіон, бо виділена для випасу територія після зливи замулилася і стала непридатною для цього, - пригадує випадок Микола Криль. - «Ви чого сюди прийшли? Тут я пасу! Забирайтеся туди, де пасли!» - казав Балан. Але я не думав йому підкорятися, а, навпаки, підвів свою худобу ближче, чим викликав обурення односельця.
Останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння чоловіків, стала бійка, яку вчинив у суботу 27 червня Балан. Ось що розповідає Петро Баранчук, який першим відчув на собі силу удару кремезного односельчанина:
-Ввечері я вів на шнурку трьох своїх корів з пасовиська. Тут вилітає зі свого подвір’я Балан. «Що ти гониш худобу під забором?!» - кричить він і одразу наносить мені удар в скроню. А ззаду йшов зі своєю коровою Вітя Коростель. Підбігаючи до нас, він каже Балану: «Ти що робиш?» Той одразу до нього… У цей момент вибігає з подвір’я син Балана, також Микола. Він відштовхує батька, який падає на землю, та починає гамселити Коростеля. А батько, тобто Микола-старший, швидко підвівшись, йому допомагає. Коли Вітя упав і, здавалося, втратив свідомість, на вулицю вибігли сусідки, щоб утихомирити нападників. А трошки пізніше, дізнавшись про лихо, приїхали Вітині дружина і син. Вони викликали «швидку» і міліцію.
-До речі, лікар «швидкої», побачивши рану на обличчі Коростеля, сказав, що навряд чи вона нанесена порожніми руками. А правоохоронці невідомо навіщо заходили до Баланів додому – мабуть, нападники хотіли з ними «домовитися». Після цього каретою швидкої допомоги Віктора Коростеля і Миколу Балана-старшого доправили у лікарню. Віктора госпіталізували, а Микола після надання медичної допомоги повернувся додому. Після цього Балани погрожували дружині і сину Коростеля - мовляв, якщо не прикусять язики, матимуть проблеми, - додали до розповіді пана Петра його товариші.
Наші редакційні гості переконані, що все це сталося через егоїзм та безкарність Баланів і вирішили покласти цьому край. Чоловіки дали свідчення у міліції, а також приїхали до нас, аби підтримати постраждалих товаришів та відкрито захистити свої права й людську гідність.
Від погроз – до судилища
Одразу після візиту наших гостей разом з фотокореспондентом Олексієм Біяновим, озброєним відеокамерою, відвідуємо Віктора Коростеля у лікарні. Про інцидент чоловік розповів те ж саме, що Петро Баранчук у редакції, лише зробив деякі уточнення.
-Я йшов за Петром на відстані метрів п’яти. Дивлюся, Баранчук з Баланом-старшим сваряться. Петро від удару Миколи падає. Я поспішив на захист товариша. Микола кричить: «Зараз тобі дам!» і вже хотів мене вдарити. Я пригнувся, щоб взяти якийсь камінчик, але не пам’ятаю, встиг чи ні, бо у цей момент на мене накинувся син Миколи і став гамселити. Я впав. Потім вибігли сусіди, стали розбороняти, кричали Баланам: «За що ви так його?» Нас обох з Миколою-старшим забрали у лікарню, але я його не бив – не встиг. А він головою вдарився при падінні, коли його відштовхнув син. Після побиття я деяких подробиць не пам’ятаю, бо час від часу втрачав свідомість. Остаточно прийшов до тями уже в лікарні від гострого болю, коли хірург зашивав мені рану. У мене була розсічена ліва брова і частина повіки. А з протилежного боку на лобі - велика гуля, але вже зійшла. Також мені вибили два зуба.
Під час розмови пан Віктор відверто зізнався, що того злощасного вечора випив грамів сто горілки. Але Балани також були нетверезими – інакше б не затіяли бійки.
За словами Віктора Володимировича, ніколи раніше жодних інцидентів з ним не траплялося, бо завжди ладнав з людьми і нікому не бажав зла. Аж раптом через корову Балан-старший став йому погрожувати: «Тебе подіну і твого сина подіну!»
Але незважаючи на те, що сталося, чоловік сказав, що не хоче покарання для своїх кривдників. Головне, щоб вони усвідомили, що зробили, і змінили своє ставлення до людей.
Про себе пан Віктор розповів небагато. Сказав, що займається особистим селянським господарством. Раніше 13 років працював у Нововолинську на ремонтно-механічному заводі. Інвалідність отримав під час строкової служби в армії. Проживає з мамою, дружиною і дорослим сином.
На наше прохання і з письмової згоди пана Віктора, хірург, що лікував його у стаціонарі, Олександр Васильчук, повідомив, що постраждалий доставлений в лікарню о 23.30 27 червня із забійною раною голови, спричиненою ударом тупим предметом. У приймальному відділенні був оглянутий черговим хірургом, невропатологом і стоматологом. Перш за все чоловікові належним чином обробили рану, невропатолог діагностував струс мозку, стоматолог – пошкодження зубів. З 30 червня стан пацієнта оцінюється як стабільний і відносно задовільний. Також лікар повідомив, що після зняття швів постраждалого випишуть додому під спостереження невропатолога поліклініки і подальше лікування.
Прогнозувати, як позначаться отримані тілесні ушкодження на стані здоров’я Віктора Коростеля у майбутньому, хірург не взявся, лише сказав, що це залежатиме від подальшого перебігу хвороби на фоні лікування.
Свідки зникли,а очевидиця прийшла сама
Наступного дня вирушаємо у Суходоли, щоб побувати на місці інциденту, аби краще вивчити ситуацію, та зустрітися зі свідками, тими, хто виходив на вулицю, щоб припинити бійку. Біля місцевого клубу нас чекали представники громади, які прийшли підтримати постраждалих від самосуду односельчан. Петро Баранчук та інші присутні селяни на наше прохання відтворили обставини події 27 червня, тільки цього разу - на відеокамеру. Деякі нові подробиці ми почули лише від дружини Віктора Коростеля Галини Володимирівни, сина Володимира та родички Галини Вознюк. А свідки інциденту на зустріч не прийшли - їх не було у селі. Люди висунули припущення, що не захотіли вони спілкуватися з пресою, бо бояться помсти з боку ініціаторів конфлікту.
Цікавлюся у Галини Коростель, чи погрожували їй Балани.
-Особисто мені не погрожували. Але люди переказали, що чули від них наступне: «Якщо з нами щось буде, то вони тут не житимуть» і ще нібито казали, що заб’ють і Віктора, і сина, - відповіла жінка. Але хто саме їй про це сказав, не повідомила, бо не хотіла вплутувати сторонніх у цей конфлікт.
Громаду обурив цинізм Баланів, бо вони навіть не вибачилися перед постраждалими за свій вчинок та ще й намагаються залякати односельчан.
-Віктор у житті нікого не образив, він дуже добра людина. То за що з ним так обійшлися! - не приховувала своїх емоцій Галина Вознюк.
-Якби мій чоловік був поганим, громада не пішла б за ним. Я навіть не знала, що чоловіки звернуться у редакцію, - додала до цих слів Галина Коростель.
Так, поспілкувавшись у затінку дерев, ми всі разом пішли на місце події і зупинилися напроти обійстя Баланів. Ніякого безладу на вулиці ми не побачили. Під парканом господарів цвіли ніким не ушкоджені чорнобривці, а на дорозі і сліду не було від коров’ячих екскрементів.
За декілька хвилин до нас вийшла дружина Миколи-старшого, представилася Антоніною Іванівною. Нас, журналістів, жінка одразу і безпідставно звинуватила в упередженості. Довго нас переконувала, що не можна водити корів стежкою попід парканом. А потім повідомила, що бачила весь конфлікт через вікно і стала розповідати свою версію подій.
-Було це біля десятої вечора, я збиралася лягати спати. Син з невісткою перебирали полуницю, а чоловік вийшов до хвіртки забрати м’яча, якого кинули внуки. Побачив, що ведуть корів. Він взявся за шнурок і сказав. щоб не водили біля паркану. А Петро відповів, що водили і будуть водити. Тоді чоловік відіпхнув Баранчука. А ззаду йде Вітя і каже: «Зараз ми йому дамо!».
Слова пані Антоніни обурили людей. Розпочалася сварка. Жінка стала звинувачувати присутніх чоловіків, що вони постійно п’ють і, мовляв, самі провокують конфлікти.
У цей момент вийшов сам господар Микола Володимирович і виніс шматок цеглини, загорнутий у поліетилен. Жінка вихопила цю цеглину і заявила: «Цим каменем Коростель вдарив по голові мого чоловіка, а Петра взагалі ніхто не чіпав». Затим звернула нашу увагу на набряк, що залишився на голові Миколи-старшого. «Ви вважаєте, що так повинно бути: люди п’ють, а потім беруть каменюки і б’ють ними? - це запитання було адресовано мені. - Ви думаєте, що ми бандити? Ми самі незадоволені, ми цього не хотіли. Син з чоловіком готували зерно для продажу і не збиралися ні з ким битися». Зауважимо, що декілька хвилин тому пані Антоніна говорила про полуницю. А далі в емоціях з її вуст вирвалася фраза, якої ніхто не чекав і яка чітко зафіксована на відеозапису, зробленому Олексієм Біяновим:
-Я бачила, що вони тут втрьох з чоловіком…(далі вона зробила такий рух руками, ніби щось перемотують чи перевертають – авт.) …і копав голими ногами.
А Микола Балан у свою чергу заявив, що взагалі нікого не бив і вважає себе потерпілою стороною…
Ми поїхали, а розбори на вулиці Шкільній тривали ще, мабуть, довго. Тож сподіваємося, що правоохоронці зроблять правильні висновки, а вирок суду буде справедливим.
«Немає такого документа, який визначає правила переміщення худоби»
Повертаючись у місто, ми заїхали у Зарічанську сільраду і попросили невеличкий коментар у сільського голови Ігоря Пальонки.
-Ігоре Анатолійовичу, який документ унормовує переміщення корів у межах населеного пункту?
-Немає такого документа, який визначає правила переміщення худоби. У нас є затверджені Правила благоустрою населених пунктів сільської ради, але там не вказано, де мають ходити корови. Дане питання не регламентується.
-Чи чули про інцидент, що стався у Суходолах 27 червня, і що думаєте з цього приводу як сільський голова?
-Так, я в курсі, і мені дуже прикро, що таке трапилось на території нашої сільради. Тим більше, між людьми, яких я знаю як добрих господарів, як трударів. Всі вони тримають корів, мають землю, багато працюють. Ніколи не сподівався, що це взагалі могло статись.
Відеоматеріал про інцидент ви можете переглянути на сайті нашої газети mistovechirne.in.ua.
Лінчування – це народна страта (або побиття) без офіційного суду і слідства, що отримала свою назву від імені плантатора Чарльза Лінча, який жив у XVIII ст. у штаті Вірджинія, США. Лінчування звичайно застосовувалось до чорних злочинців, хоча часто йому піддавались і білі за аналогічні злочини. З 1882 року, коли було зафіксовано перші прояви самосуду, по 1927 рік лінчуванню було піддано 4950 осіб.
Прізвище окремих фігурантів цієї історії змінене з етичних міркувань.
Міла Сергєєва,

Розділ новин: 

Коментарі