«Справжнє життя людини – це родина і друзі»

Публікації

Є серед нас люди, зустріч з якими – наче рятівний оазис у спекотливій пустелі безнадії або тепле сонячне проміння в холоді душевної самоти. При спілкуванні з такими людьми вже з перших хвилин виникає враження, що знайомий з ними багато років.
Марія Чорна саме з таких людей. Її приємна посмішка, привітний погляд, непідкупна гостинність мимоволі наводять на думку, що доля, мабуть, помилилась, давши свого часу цій милій жінці дещо похмуре прізвище. Воно аж ніяк не відповідає світлій і добрій природі Марії Федорівни. Правда, елемент смутку все ж з’являється, бо через важке захворювання колінного суглобапані Марії важко рухатися, але помітно, що життєва енергія в цій жінці б’є через край.
-У моєї родини своєрідна історія, - розповідає Марія Чорна. - Є в ній сумні сторінки, але й багато радісного. Моя мама – Станіслава Станіславівна – була полячкою. В Польщі народився і виріс тато – Федір Онух. Він був українцем. У Польщі тато і мама одружилися. Під час війни тата переселили до Миколаївської області. Мама, у якої вже був маленький син, не захотіла залишати його без батька і теж поїхала слідом за чоловіком. А бабуся і тітка переїхали на Волинь. У 1948 році в селі Катеринівка на Миколаївщині народилася і я. 1953 року батька не стало. І мама вирішила, що нам краще бути ближче до родини. 1954-го року ми вже були у Володимирі-Волинському. Тут я пішла в перший клас, а, закінчивши 8 класів 1-ої міської школи і 10 класів вечірньої, стала санітаркою в ЦРЛ і вчилася на медичних курсах.
Пильно придивляюсь до пані Марії і починаю розуміти, що їй властивий шарм західнослов’янської жінки. Незважаючи на вік, хворобу, вона прагне залишатися жінкою, не лінується щодня зробити зачіску, в розумних межах користується косметикою.
-Я не думаю, що це у мене в генах, - сміється моя співрозмовниця. – Просто я вважаю, що жінка повинна у будь-якому віці слідкувати за собою. Естетичність – це у нас в роду.
Мрія Марійки Онух стати медиком так і залишилась мрією, бо в 1967 році вона одружилася зі Станіславом Чорним і переїхала до Харкова. Народилося двійко дітей – син Андрій і донька Ірина. Та сімейне життя не склалося, і після розлучення Марія Федорівна з дітьми повернулася до Володимира-Волинського. Довгий час жінка працювала офіціантом в ресторані «Дружба», потім – у КЕЧ, де і познайомилася з Віктором Повзуном, з яким у щасливому шлюбі проживає 20 років.
Марія Федорівна пишається своїми дітьми. Ось тільки певну прикрість відчуває через те, що син і донька через обставини опинилися на території Російської Федерації.
-Донька моя була активісткою в школі, закінчила медучилище в Ківерцях, нині проживає в Сургуті. Справжня гордість нашої родини – внучка Марина. Вона навчалася у школі обдарованих дітей, закінчила МДУ, хореограф за спеціальністю, працює в одному з театрів Петербурга. Її фото не раз з’являлося на сторінках спеціальних видань. Марійка виросла в Росії, але дуже любить Україну, вивчає українську мову. Вже у мене є правнучка, яку на мою честь назвали Марусею. Син Андрій зараз проживає в Ялті. Стосунки з дітьми у нас залишилися чудовими, хоч вони знаходяться під значним впливом російської пропаганди. Але у нас правило: коли спілкуємося по скайпу чи телефону – ні слова про політику! Родинні та дружні зв’язки не повинні перериватися, адже ми не знаємо, що нас чекає попереду. Є така притча. Один чоловік, йдучи лісом, знайшов торбинку з грішми. Вирішив він до темряви пересидіти в яру, та тількихотів спуститися, ззаду підскочив розбійник і вдарив бідолаху по голові. Коли нещасний прийшов до тями, торбинки з грошима вже не було. Але як тільки він глянув униз, в яр, то волосся стало дибки. В яру аж кишіло гадюками. Ось так у нашому житті – щось знаходимо, але це не на радість нам, а потім виявиться, що ця не радість врятувала нас від більшої біди. Я вважаю, що треба за все дякувати Богу – і за невдачі, бо вони нас загартовують, і за щасливі миті.
Марія Федорівна має багато захоплень. Як щира українка, обожнює розводити кімнатні квіти, серед яких на чільному місці герань та різнокольорові фіалки, а також розкішний кактус, який саме розпустив цвіт. Під вікном на приватній земельній ділянці палахкотять тюльпани. А ще жінка любить готувати і пригощати гостей.
-Справжнє життя людини – це родина та друзі, - каже Марія Чорна. – А тому для мене велике задоволення – знайомство з новою людиною. Це ніби подарунок долі. А ще Вам скажу по секрету, що маю чудову і цікаву подругу, з якою люблю проводити вільний час. Знаєте, хто це? Газета «Місто вечірнє».
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі