«Справжнє взаємне кохання – це Дар Божий»

Уже зі шкільних років у кожного з нас є певні симпатії, хтось комусь подобається, і це природно. Головне – не переплутати симпатію із сильнішим почуттям і, знайшовши справжнє кохання, берегти його, як зіницю ока. Кожен з нас має і свої погляди, і свої принципи, та деколи так важко знайти компроміс. Труднощі виникають завжди, головне – вміти з ними боротися. А ви коли-небудь боялися втратити коханих? І на які рішучі кроки відважилися б, щоб кохана людина була з вами поруч?
«Справжнє взаємне кохання – це Дар Божий, і не кожному цей Дар дається, тому його потрібно берегти і щодня дякувати Богу за цей безцінний подарунок», - каже Альбіна Дитина, згадуючи свою дивовижну історію кохання.
З Богданом доля звела Альбіну ще у першому класі. Вони сиділи за однією партою, проте завжди соромились одне одного. Було все, як у багатьох дітей: то він її за косу смикне, то вона його штовхне – одним словом симпатія.
Усвідомила пара серйозність своїх почуттів уже в 9-му класі. Особливим днем для Альбіни та Богдана став випускний вечір. Тоді дівчина вперше побачила, що йому подобається. Хлопець завжди був поруч з нею, куди б не йшла. А коли однокласники запрошували до танцю, то дуже ревнував. Альбіні було приємно, але вона не показувала цього. І саме у той день закохані вперше зустріли захід сонця, тримаючись за руки. Після цього їхні шляхи розійшлися: дівчина поїхала навчатись у Володимир-Волинський, Богдан теж пробував вступити до того ж навчального закладу, але не склалося і він продовжив навчання у школі в 10-11-му класі. Відстань давалася взнаки, і коли закохані бачились, то часто не знали, що сказати одне одному.
«Богдан був кращим другом мого брата. І коли я чула, як брат про нього розповідає, то завжди закривалася в кімнаті й плакала, щоб ніхто не чув, навіть мама. Я думала, що доля не зведе вже нас разом через нашу сором’язливість», - розповідає дівчина.
Через три роки, коли Альбіна навчалася на 3-му курсі, вони разом зустріли Новий 2015 рік. Але знову не змогли нічого сказати про свої почуття.
Богдан завжди розповідав другові, що кохає дівчину, але їй самій признатися соромився. Потайки відганяв усіх залицяльників, і про це знали усі, крім самої коханої. Він був дуже дотепним, мав хороше почуття гумору, смішив Альбіну, коли вона сумувала. А ось друг завжди видавав таємниці Богдана і відверто казав дівчині, що Богдан у неї закоханий, тільки соромиться сказати про це.
Якось на Зелені свята дівчина поїхала на шашлики з друзями. Там вона побачила Богдана, а вже ввечері пара пішла разом на дискотеку. Закоханий запросив дівчину на повільний танець, і, коли вони почали танцювати, Альбіна помітила, як у Богдана тремтять руки і він пильно вдивляється в її очі. Коли їхні погляди зустрілися, хлопець зізнався у своїх почуттях і запропонував зустрічатися.
«Я спочатку навіть трохи злякалась, бо не знала, що робити і про що ми говоритимемо, крім шкільних тем, але погодилася. І почалися наші стосунки».
Богдан боявся втратити дівчину і тому наважився на рішучий крок. Одного дня юнак сказав Альбіні, що їм треба серйозно поговорити. Перша думка, що промайнула в голові дівчини, це боязнь чогось невідомого, переживання через те, що, можливо, щось сталося. Після прогулянки закохані зайшли у ресторан «Маяк». Богдан сидів за столом, і у нього почали тремтіти руки та виступили сльози на очах. Він не уявляв свого життя без Альбіни і зробив їй пропозицію руки та серця. Відповідь дівчини була: «Я подумаю». Коли хлопець проводив Альбіну додому, то кожні п’ять хвилин запитував, чи вона подумала. І почув довгоочікувану відповідь: «Так». Пропозицію вийти за нього заміж Богдан зробив, коли йому виповнилося 18 років. Батьки хлопця звісно підтримали, а от батьки Альбіни хвилювалися, що ще рано, але проти також не були.
Весілля відбулося у рідному селі Заболоття згідно з усіма церковними та народними традиціями, а саме святкування тривало близько двох тижнів. І в перший день весілля святкували двічі: спочатку – у нареченої, а потім – у нареченого. Людей було багато. Чого ж на щасті економити?
Зараз найзаповітніша мрія молодят – збудувати власний двоповерховий будинок зі ставком поблизу та місцем відпочинку для друзів і батьків, а біля будинку щоб було багато квітів та гойдалка для дітей. Пара зазначає, що у їхньому спільному житті ще не було жодного дня, коли вони пошкодували б про цей крок. Зараз вони щасливо живуть разом і уже не бояться втратити одне одного, бо точно знають, що більше нічого не зможе їх розлучити.
Молодята майже щодня переглядають весільні фото і згадують свої нерішучі кроки: «Справжньому коханню немає ніяких перешкод. І коли нам судилося бути разом, то доля нас зводила знову і знову. І хто б нам що не казав, ми нікого не слухали, а слухали наші серця».
Тетяна Скулінець, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі