«Снайпер влучив у ногу, коли ми, зачистивши територію, зайняли сепаратистський блокпост»

Публікації

Аліна Джарига, с. Жовтневе, Володимир-Волинський район
«Усі ми – люди, тому кожен має право на помилку»
У попередньому номері нашого тижневика ми розповідали про випадок, який стався з воїном АТО Юрієм Фоміним на автостанції у місті Володимирі-Волинському. Нагадаємо, що 21 листопада пораненого чоловіка контролер не пустила без квитка в автобус. Ми вирішили дізнатися точку зору потерпілого.
У селі Жовтневе Володимир-Волинського району люди шанують військових, а особливо тих, хто повернувся з буремного сходу. Своїх героїв-захисників тут добре знають. Тому відшукати Юрія Фоміна нам вдалося без проблем. Односельчани всі в один голос відгукнулися про чоловіка як про доброго і старанного господаря, турботливого чоловіка й батька, який жодного дня не сидить без діла.
Юрій Фомін і під час нашої зустрічі ремонтував стареньку «Волинянку» свого тестя, незважаючи на ослаблений організм після поранення. Фізичній витримці та життєлюбності цього чоловіка можна позаздрити. Він, як і більшість його бойових побратимів, упевнений у швидкій перемозі на сході України. Чоловік з власного досвіду знає, що наші солдати там налаштовані рішуче: все зроблять, аби тільки вигнати ворога з рідної землі й не дати проникнути вглиб.
Юрій знаходить виправдання діям контролерки, яка не дозволяла йому зайти у маршрутку.
-Усі ми – люди, тому кожен має право на помилку. Тим більше, в мене на лобі не написано, що я брав участь в АТО і там був поранений. Звичайно, на момент інциденту було трохи не по собі. Взяла злість та обурення через просте людське нерозуміння чужої біди. От я й вирішив добиратися додому на таксі. Коли розвернувся й накульгуючи рушив до потрібного мені транспорту, то чув, що народ з маршрутки піднявся на мій захист. Більше того, інша контролерка, що збирає гроші в автобусі, просила повернутися назад, знайшла навіть місце, але на той час мене тримала образа і я твердо стояв на своєму, - розповідає про події 21 листопада Юрій Фомін.
Таких поранень, з якими потрапляють українські солдати з передової, лікарі ще не бачили
Як і значна частина бійців колишньої 51-ої ОМБр, Юрій Фомін був призваний до війська під час першої хвилі мобілізації 8-го квітня. Маючи за плечима досвід строкової служби у танковому відділенні механіком-водієм у Бердичеві, чоловік без вагань вирушив на схід у складі батальйону танкістів.
Юрій Фомін, розповідаючи про військові події, небагатослівний.
-Цілий тиждень нас обстрілювали біля сьомого блокпоста. А ми тільки спостерігали… Не було належного озброєння, за винятком декількох БТР-ів з тридцятим калібром та кількох стареньких танків. Врятувало те, що тоді ми стояли з 22-им харківським батальйоном на чолі з командирами, які приймали розумні військові рішення, – розповідає боєць.
А від біди під Волновахою, за словами чоловіка, вберіг тільки Бог, бо доїхати до пекельного місця їм не вдалося. В останній момент керівництво заборонило пересуватися бронетехнікою, щоб не пошкодити дороги й мости, залишивши танкістів у таборі біля Дачного Донецької області для контролю тамтешніх блокпостів.
-21 липня зранку за наказом керівництва декілька танків з нашого батальйону стали в супровід колони української техніки з екіпажем. Перший, третій блокпости пішли вперед, а ми їх просто прикривали, тому що відчувалася гостра нестача зброї і ми виконували роль підмоги. Дуже зраділи, коли вдалося благополучно зайняти сепаратистський блокпост на роздоріжжі між Лисичанськом та Сєвєродонецьком. Після продуктивної зачистки вирішили вийти з танка і перевірити, чи нічого не пошкодили. Командир з наводчиком у той час заряджали патрони, сапери розміновували територію, повз блокпост почало навіть проїжджати цивільне населення. Мені ж стало цікаво подивитися, як облаштувалися сепаратисти. Під час так званої екскурсії знайшов навіть вогнегасник до бронетехніки. Коли ж повертався назад у танк, щоб порадувати хлопців трофеєм, мене підстрелив снайпер, – розповів Юрій Фомін.
Ворожа куля переламала кістку правої ноги, частково розкришивши її. З 22-го липня розпочалося його нове життя – по лікарнях. Спочатку воїна транспортували у польовий госпіталь в Орєхово. Там йому надали першу медичну допомогу, почистивши та обробивши рану. Потім вертольотом, що летів з Луганська, Юрія перевезли в Харків, де і встановили на праву ногу апарат зовнішньої фіксації, на якому чоловік проходив майже 4 місяці. Через тиждень з Харкова його транспортували літаком до Львова, а через трохи перевели до Луцького військового госпіталю. І тільки 28 серпня постраждалого виписали додому, відправивши у заслужену відпустку за станом здоров’я.
-На даний момент нога ще до кінця не працездатна, хоча зараз почуваю себе набагато краще. Стараюся постійно розминатися, помаленьку ходжу, бо сухожилля та суглоби на пошкодженій кінцівці втратили свою рухливість. Лікарі ж прогнозують повне відновлення правої ноги, хоча стовідсоткової гарантії не дають, бо таких складних поранень вони не бачили. Швидше реабілітуватися допоміг би спеціально розроблений курс масажів та розтирань, але, на жаль, зараз такої можливості немає, бо лікарні переповнені хлопцями, яким допомога потрібна більше, - каже Юрій Фомін.
Після цілковитого одужання чоловік планує повернутися на схід до своїх хлопців, щоб стати на захист рідної країни, бо тільки спільними зусиллями ми повернемо мир та спокій у нашій державі.

Розділ новин: 

Коментарі