За три роки спільного життя Віта і Сергій Барановичі створили сімейне гніздечко, в якому панують любов і злагода та кожен дбає про сімейний добробут.
У народі кажуть: «Як немає долі, то й не знайдеш у полі, а кому судилось щастя мати, те саме прийде до хати». Так це чи ні, сказати важко, бо у кожного в житті свої шляхи-дороги. Та все ж нерідко люди зустрічають одне одного там, де не сподіваються. Так склалося у Віти і Сергія Барановичів із Черчич. Економічні умови змусили Сергія шукати роботу у столиці України. Працював він на будівництві. Товаришами по бригаді були в основному земляки-волиняни. Трудився тут і Володимир Крихівський із Шацького району. Саме в цей час у доньки Володимира Васильовича виникли проблеми із трудовлаштуванням і батько покликав Віту до Києва, бо на об’єкті, де він працював, була вакансія кухаря. Ось у такій, здавалось би, прозаїчній обстановці відбулася зустріч майбутнього подружжя – Сергія Барановича і Віти Крихівської. А 27 жовтня 2013 року відгуляли весілля. Банкет був влаштований у Володимирі-Волинському у приміщенні їдальні цукрового заводу. Церковний шлюб молодята брали у старовинному храмі в Черчичах – рідному селі Сергія. Тут і оселилася молода сім’я. Свекруха Галина Євгенівна тепло зустріла невістку, і між ними відразу встановилися довірливі стосунки. Два роки тому народилася донечка Валерія, яку всі обожнюють у сім’ї.
Життя в сучасному селі складне, тим більше, якщо село на грані вимирання. А саме до таких належать і Черчичі. Відсутність роботи змушує Сергія щодня добиратися до Нововолинська, де він працює на будівництві. В оселі залишається «жіноче царство», яке трудиться не покладаючи рук на присадибній ділянці. Звичайно, основну частину робіт по господарству виконує молода невістка, але і свекруха, і старенька бабуся роблять усе, що їм під силу. У Віти є захоплення – картини-вітражі, адже за професією вона – пейзажист. Роботу художнього керівника у БК села Бубнів знайшла завдяки чоловікові. Повертаючись з роботи, Сергій випадково почув, що у будинку культури є вакансія художнього керівника. Ця нова професія захопила молоду дружину (детальніше про творчість Віти Баранович читайте у «Місті вечірньому», №,21, 2017 року).
Та все ж сім’я – це найголовніше, що є у житті людини. Подружжя має частіше проводити разом дозвілля. Ось чому Віта і Сергій дорожать тими хвилинами, коли вони відпочивають від суєтних турбот, тішаться донечкою.
Звичайно, у планах подружжя – переїхати у місто. Хоч як гарно у Черчичах, особливо літньої пори, коли зеленіють вулиці, та все ж у селі немає перспективи для гідного життя, для розвитку своїх здібностей, для професійного росту. Хвилює батьків і доля донечки, адже у місті все-таки кращі умови для розвитку дитини, формування її світогляду.
-Прикро, що сьогодні сільські діти обділені тим, що доступне міським, та й молоді сім’ї живуть в обмеженому просторі. А сімейне щастя неможливе без гідного життя, - кажуть Сергій і Віта.
Та й взагалі, на їхню думку, з батьками добре, а самим господарювати краще.
І все ж подружжя не замикається лише на сільських турботах. Віта, крім малювання, захоплюється гарними квітами, розводить їх. Захоплення Сергія – рибалка та гриби. Мріє він також і про власний ставок. Чоловік і дружина люблять природу, бо обоє зростали у лісному краї, а дитинство Віти пройшло на березі Світязя. І хочеться щиро вірити, що все у цій сім’ї буде добре та здійсняться їхні мрії, бо Бог благословляє справжнє кохання.
Антоніна Булавіна, с. Черчичі, Володимир-Волинський район
Коментарі