«Щоб створити казку, мені достатньо мати під рукою ножиці і старі журнали»

Мешканка Володимира-Волинського Ольга Басецька розповідає про своє захоплення – виготовлення сувенірів, іграшок та картин з колажу.
У розпалі новорічні та різдвяні свята, і кожен з нас живе відчуттям зустрічі з дивом чи казкою. Та якщо на диво ми все ж сподіваємося, то до казки ставимося дещо скептично, а вона, виявляється, зовсім поряд і народжується в умілих руках.
Ольга Басецька народилася у Володимирі-Волинському в 1964 році в інтелігентній сім’ї. Її батько Володимир Максимець свого часу був відомою людиною в місті, працював головним інженером РЕМу. Після закінчення 2-ої міської школи Ольга вступила на філологічний факультет Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. Створивши сім’ю, переїхала до Києва, де працювала літературним редактором у суспільно-політичних виданнях. Трудову діяльність розпочала, освоюючи професію коректора, у видавництві «Наукова книга». Із 2008 року Ольга Володимирівна допомагає чоловікові Олегу Басецькому у підприємницькій діяльності. Але головним заняттям для жінки стало її хобі – виготовлення сувенірів, іграшок та картин методом колажу.
-Творчістю я займаюся з дитинства, - розповідає пані Ольга. – Дуже любила малювати. Перемальовувала в хаті все, що траплялося під руки, навіть документи батьків, а тому від мене все ховали. Коли поверталася додому з прогулянки, на порозі мене обшукували, чи не принесла в кишені вугілля або крейду, бо розмальовувала стіни, двері, підвіконня. У школі випускала стінгазету, а під час навчання в інституті на лекціях малювала для одногрупників сюжети на мотиви пісень популярного тоді ансамблю «Машина часу». Згодом розвивала творчі здібності у власних дітей.
Кілька років тому Ольга Володимирівна зрозуміла, що її творча душа просить чогось більшого. Натхнення дарував рідний Володимир, до якого останнім часом часто приїздить і проживає у батьківській оселі. До вподоби жінці колаж – вид рукотворного мистецтва, який дозволяє використовувати все, що є під руками. Основним матеріалом слугують старі журнали, в основному журнали мод, кольорові конверти, святкові серветки. Для створення мініатюрних шпаківень використовуються звичайні сірникові коробки. Ольга Володимирівна відвідує магазини секондхенду, де закуповує речі з кольоровими намистинками, пайєтками, стразами, які згодом стають матеріалом для створення своєрідних шедеврів.
-Якщо у мене виникає нова ідея, я вже не заспокоюсь, поки її не втілю, - ділиться Ольга Басецька. – Мама мріяла, щоб верхівку новорічної ялинки прикрашала віфлеємська зірка. Я створила таку зірку, як і багато інших ялинкових прикрас. Перевага цих колажних прикрас ще й у тому, що вони є безпечними для дітей. На Великдень у мене були колажні пасхальні яйця. Нещодавно брала участь в акції «З ангелом на плечі», яку проводило ГО “Об’єднання «Активіст». Перше місце симпатій відвідувачів зайняв коник, але я його не могла продати, тому що виготовила для внука. На другому місці була пара колажних сніговиків «Козак і козачка». Цей іграшковий сувенір у вигляді подарунка поїхав аж на Одещину в місто Подільськ. А для подруги, яка нині рятує поранених у зоні АТО, виготовила сувенір, основою якого став мотив гуцульського весільного вбрання.
Вишукані та неповторні й колажні картини Ольги Басецької, в яких переважають народні мотиви. Використовує майстриня елементи народної вишивки. Правда, зізнається, що сама поклику до вишивання не має, але у вишивках розуміється добре. Зокрема, вважає, справжній українській вишивці притаманні візерунки із квітів, які нагадують плетиво.
Оскільки весь арсенал робіт Ольги Володимирівни залишився у Києві, майстриня продемонструвала ялинкові прикраси, картини, лялечки, пару чарівних сніговиків «Наречена і наречений».
Творчі здібності матусі успадкували і діти – син Дмитро та донька Аліна. Дмитро, який освоїв технічну професію, дуже гарно малює і навіть у своїй буденній роботі використовує художній дизайн. Художницею стала і донька. Її роботи демонструвалися на виставках у Лондоні, Манчестері, в Литві та Чехії, брала Аліна участь і у пленерах у Володимирі-Волинському. У Лондоні за мотивами робіт Аліни український центр випустив різдвяні листівки. В оформленні та проведенні виставок доньці незмінно допомагає мама.
-Щоб створити казку, мені достатньо мати під рукою ножиці і старі журнали, - продовжує розмову Ольга Володимирівна. – Мрію, щоб мої роботи поширилися, щоб казка оживала в кожному домі. Мрію, звичайно, і про особисту виставку. Вважаю найбільшими критиками моїх рідних та друзів. Їхня похвала є для мене найбільшою. До мого хобі долучилося ще й колекціонування вишуканих коробок з-під парфумів чи цукерок, старовинних скриньок, у яких я зберігаю свої робочі інструменти і заготовки для колажів.
У родині Басецьких є ще одне захоплення. Все життя поряд з ними чотириногі друзі. Як розповіла господиня, більше 20-ти років подружжя Басецьких утримувало службових собак. Улюбленцем був ротвейлер Макс, який двічі рятував життя людям. Жили в господі англійський мастиф та американський бульдог. До нашої розмови уважно прислуховувався джек-рассел-тер’єр Беггі, і здавалося, що й він пишається своєю доброю, привітною та талановитою господинею.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі