«Щоб Путін здох! Він забрав життя мого татуська…»

Публікації

Такий запис на стіні дванадцятирічного Іванка Головіна в одній із соцмереж з’явився після смерті його тата.
5 лютого волинська земля попрощалася ще з одним відважним захисником своєї країни – тридцятитрирічним Дмитром Головіним. Цього дня древній Володимир-Волинський був у скорботі, адже в останню дорогу провести свого героя, який поклав життя за мирне українське небо у боротьбі з російським окупантом, зібралися представники міської та районної влади, вчительський і учнівський колективи ЗОШ №5, яку закінчив Дмитро, в якій нині навчаються двоє його дітей і медсестрою працює мама загиблого, а також сотні небайдужих жителів міста. Відспівали захисника у соборі Різдва Христового. Остання в його житті дорога вулицями рідного міста була встелена пелюстками троянд. Поховали Дмитра Головіна на Федорівському кладовищі.
Подвиг Дмитра Головіна є прикладом жертовності, адже він добровольцем пішов захищати рідну державу. Таким був вибір справжнього патріота, якого не зупинили ні вмовляння рідних залишитися вдома, ні законне право бути звільненим від несення служби, оскільки чоловік сам виховував двох неповнолітніх дітей: 12-річного синочка Іванка і 8-річну донечку Сашеньку, які тепер залишилися з бабусею.
-Про те, що Дмитро вирішив поїхати на схід, я дізналася тільки 18 серпня, у день, коли син пішов проходити медогляд. Спочатку навіть не повірила його словам, думала, що жартує. Але коли син, повернувшись додому, почав збирати сумку, мої сумніви розвіялися. І вже 19 серпня, на свято Спаса, його разом з іншими хлопцями забрали з військкомату, - згадує мама Анна Романівна.
Уже з 20 серпня Дмитро проходив військову підготовку на Новояворівському полігоні, а з початком осені хлопців перебазували на територію криворізької військової частини для подальших навчань. У жовтні чоловік вже брав активну участь у бойових діях на сході у складі криворізької 17-ї окремої танкової бригади. Відтоді для сім’ї Головіних, здавалося, зупинився час. Постійні переживання за улюбленого сина й найкращого у світі тата з кожним днем все більше і більше ятрили материнську і дитячі душі. Інформація про безкінечні обстріли наших воїнів у районі міст Попасна і Дебальцеве додавала рідним хвилювань за Дмитра.
-Ніколи не думала, що настане час, коли українці будуть з такою точністю вивчати географію найменших населених пунктів східної частини країни, адже слідкувати за перебігом воєнних подій без цих знань просто неможливо, - каже згорьована мама загиблого.
16 листопада Дмитро Головін приїхав у відпустку додому. Ці 10 днів назавжди залишаться яскравим спогадом у серцях рідних та близьких, як і все його земне життя.
-Коли Дмитрик приїхав у відпустку, всі ми дружно відмовляли його повертатися на схід. На що отримали відповідь: «Не повернутися туди я не можу, бо як потім буду дивитися у вічі тим хлопцям, що залишилися ще воювати. Я обіцяв їм приїхати, щоб вони поїхали додому». Після цих слів я зрозуміла, що мій син правий. Як і ми, своїх синів, чоловіків, батьків, братів, товаришів чекають тисячі українців, - каже Анна Романівна.
За цей короткий проміжок часу, який Дмитро провів удома, він встиг поспілкуватися майже з усіма своїми знайомими.
Рідні бійця кажуть, що напередодні другого від’їзду чоловік пішов до школи, щоб дізнатися у класних керівників про навчальні досягнення своїх дітей. Після цього відвідав навіть репетицію у клубі спортивного танцю «Грейс», в якому танцює його синочок.
-Жодна людина в залі так уважно не спостерігала за своєю дитиною, як слідкував за кожним рухом Іванка Дмитро. В його очах було стільки любові й гордості за сина! – розповіла бабусі Іванка після похорону хореограф Анна Павлівна.
27 листопада, якраз на день народження свого синочка, чоловік був змушений їхати на війну, пообіцявши повернутися додому навесні. Проте здійснитися цій обіцянці не судилося, бо вже 1 лютого Дмитра Головіна не стало.
Детальну інформацію про день загибелі бійця надав Анні Романівні командир роти, в якій служив Дмитро:
-У неділю, 1-го лютого, близько шостої години ранку в районі міста Попасна бойовики обійшли позиції українських військовослужбовців з 2-х флангів і з тилу, де знаходилася й криворізька бригада. Терористи замінували дороги, маючи намір відрізати позиції від можливого підкріплення. Після цього почали закидати окопи гранатами. Дмитро тоді якраз стояв у наряді й отримав несумісні з життям осколкові травми голови.
Тіло бійця доставили в один з моргів Дніпропетровська. І тільки 2 лютого родині Дмитра повідомили трагічну звістку.
Зі слів Анни Романівни, материнське серце передчувало біду.
-Незадовго до трагедії зателефонував Дмитрик з проханням: що б не сталося, нікому не віддавати рідних кровиночок – Іванка і Сашеньку. З того моменту я перебувала у ще більшій тривозі. В голову постійно лізли погані думки… - розповідає Анна Романівна.
Їй дуже тяжко, проте вона мусить знайти у собі сили йти далі заради своїх онуків, заради їхнього щасливого майбутнього та світлої пам’яті сина-героя, який показав усім нам приклад, як щиро і палко треба любити рідну країну і народ.
Анна Головіна дякує усім, хто долучився до організації похорону, а також небайдужим жителям міста, які прийшли попрощатися з її сином.
Вічна пам’ять Дмитру Головіну!
Герої не вмирають!
Народився Дмитро Головін 9 червня 1981 року у Володимирі-Волинському. Закінчив міську ЗОШ №5 та Нововолинське ПТУ. Пройшов строкову службу у Збройних силах України, згодом працював на ТзОВ «Гербор-Холдинг». Дмитро виховував двох діток: 12-річного сина і 8-річну доньку. Віддав життя, захищаючи Україну та її майбутнє.
Аліна Джарига, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі