Що ж краще для дитини: життя в сім’ї чи перебування у спеціалізованому закладі, коли так складаються життєві обставини?

Публікації

Візьмімо до розгляду повноцінні сім’ї. Тінь інтернатського життя може бути універсальною «страшилкою», так скажімо, методом виховання. Пам’ятаю, що найбільшим покаранням для мене у дитинстві за непослух (завжди була допитливою та жвавою) були обіцянки матері віддати мене в інтернат. З веселої та «живої» дитини перетворювалась на задумливу, усамітнювалась і уявляла жахливі картини самотності, перебування з чужими тітками, дядьками і дітьми-розбишаками. А ще не покидала думка: мене не люблять, а раптом я не рідна їхня донька, брата ж не хочуть віддати в інтернат... Для батьків наставали дні, коли я добре вчилась, була чемною та слухняною, допомагала у всьому. Так поступово нормою стало усамітнення, втеча у книги, хороші оцінки для того, щоб отримати похвалу та любов. Зараз розумію, що все це допомогло мені стати саме такою, якою я є. У батьків і гадки не було, що такий «метод виховання» міг надовго залишити шрам у душі. Саме душа дитини обирає батьків, котрі найкраще можуть сприяти її розвитку. Тому претензії знято, а моменти болю стали моментами сили.
Для багатьох батьків сказані зопалу слова: «Іди геть, ти не потрібен (на), ми тебе віддамо у дитячий будинок, якщо не будеш чемний (на)» не мають серйозного змісту. Просто такий собі метод виховання: когось страшать «бабайкою», а на кого це не діє – відкиданням. Звернення до батьків: «Кожне сказане вами слово дитиною сприймається як правда. Може ранити, залишити рубець і на серці, і у ваших стосунках. Тому думайте, про що говорите! Адже дитя безмежно вас любить і довіряє». І ще пам’ятайте: вигідна і талановита дитина - дві різні дитини!
Тепер перейдемо до неповних сімей, які зіткнулися зі скрутним матеріальним становищем. Багато хто саме так мотивує перебування дитини у спеціалізованому закладі. Якщо ми б довіряли Всесвіту, то знали б, що з приходом дитини у сім’ю і можливості для батьків у заробітку теж відкриваються на новому рівні. Можна образно уявити собі «Небесний банк», куди на особовий рахунок новонародженої дитини кладеться певна сума енергії, яка на землі втілюється поступово у гроші, зароблені батьками. Повірте, на необхідне завжди вистачить! Наведу приклад з життя. Одна молода жінка після розлучення залишилася з шестирічною донечкою і невеликою зарплатою, ще й аліменти неможливо було отримати від чоловіка. Вона вирішила поїхати на заробітки у більше місто, доньку залишила з батьками. Та за два роки життя на орендованих квартирах заощадила зовсім невелику суму. Серце обливалося кров’ю через розлуку з дитиною. Після консультації у спеціаліста, почувши про «Небесний банк», молода жінка вирішила, що на те, щоб бути з дитиною, гроші завжди знайдуться, і почала діяти. Щойно дівчинка опинилась в обіймах матері, їй зателефонували і запропонували довгоочікувану посаду та стабільну зарплату. Закони Всесвіту діють не так, як підказує нам людська логіка: ми спочатку відкладемо гроші, а тоді будемо щасливо жити, заводити дітей (або заберемо з інтернату), коли буде стабільність…
Спробуйте думати та діяти «з любові» – і результат вразить вас самих. Одні батьки думають: ми бідні, бо у нас багато дітей. А інші: ми багаті, бо у нас багато дітей! І одні, й другі отримують те, про що думають.
Ще один приклад багатодітної родини, де мати українка забрала після розлучення п’ятьох своїх діток у Польщу. Там сподівалась на кращі пільги від держави і на жалість. Врешті-решт, не отримавши так швидко бажаного, молода жінка на два тижні поїхала на заробітки, залишивши діток сусідці. Їх забрали у притулок, а пізніше через рішення суду передали батькові на виховання в Україну. Вони настільки хотіли материнської любові, відчували себе нікому не потрібними, що просили батька якнайшвидше одружитись. Навіть пропонували взяти участь у шоу «Холостяк». Готові були іншу жінку називати матір’ю, лиш би бути у повноцінній родині. А невдовзі з вибаченнями приїхала і рідна мати. Діти миттєво пробачили життєві помилки батькам, і заради їхнього щасливого дитинства батьки помирились.
Ще життєвий приклад вже дорослої жінки, котра до сьогоднішнього дня з болем згадує, як її віддали в інтернат при живих батьках (так склались обставини). Найважче було у початкових класах, коли до них заходили у спальню і тільки сухо говорили: «На добраніч». Тоді так хотілося почути казочку, засинати в теплих обіймах матері. Особисте життя ніяк не складається, адже прикладу повноцінної родини не закладено. Навіть дуже чуйні та сердечні працівники спеціалізованих закладів не можуть достатньо дати любові та тепла усім дітям при найбільшому бажанні.
З усіх вище наведених прикладів можемо зробити висновки, що сім’я, у котрій народилась дитина, навіть прийомні батьки для дитячої психіки та подальшого життя молодої людини є набагато кращими, ніж хороші умови в інтернатах. Важливими є людське тепло, любов, спілкування, відчуття захищеності. І все це більше важить, ніж комфортні умови. Колись, ще у часи Радянського Союзу, відбулася надзвичайна подія: в інтернатах почали помирати діти без видимої на те причини. Урядова комісія, яка складалась зі спеціалістів у різних галузях, зробила висновки: на рівні умов проживання, харчування, дотримання гігієни, навчання і режимів дня та сну – все гаразд. Єдине, чим були обділені вихованці, – це спілкування, увага. Тобто, не вистачало найважливішого – людяності у стосунках! І після цього в обов’язки працівників цих закладів ввели турботу, уважність, ласку і спілкування з дітьми. Результати вразили вже через короткий термін часу – діти почали одужувати! Отже, бережіть повноцінність своїх родин – і світ стане щасливішим.
З любов’ю психолог Наталія Рахель

Розділ новин: 

Коментарі