Що робити, коли вашу дитину називають “безбатченком”?

У сучасних умовах все більше й більше з’являється неповних сімей. Ще 20 років тому в Україні розірвати шлюб було соромно, засуджувалось суспільством, та але зараз сім’ї в рази зменшилася. Найперше від цього страждають діти. Для малюка розлучення батьків може в емоційному плані прирівнюватись навіть до відчуття стану смерті. Дорослі наче навпіл розрізають маленьке життя. Страх, беззахисність, постійні депресивні стани матері, з якою здебільшого залишається дитина, ще більше ускладнюють ситуацію. До цього усього, на фоні невпевненості та думок про непотрібність, можуть приєднатись насмішки зі сторони однолітків та ярлик « безбатченко». Ще складнішою може бути ситуація у тих дітей, де мати є одиначкою. Що ж у такому випадку робити, як діяти, щоб зовсім дитина не впала у відчай, не розчарувалась у навколишніх?
На мою думку, це питання стосується усіх, адже те, якими ростуть наші діти , залежить і те, яким буде майбутнє нації. Чужих дітей не буває. Тому найперше звертаюсь до батьків дітей з повноцінних сімей – якщо ви зауважили у розмові зі своєю дитиною, що у класі є ті, кого ображають та принижують через факт відсутності батька – навчіть бути співчутливими, милосердними, поясніть, з якими труднощами може зустрітись дитина з неповної сім’ї.
У школі велику роль у такій просвітницькій роботі може відіграти класний керівник, загалом відношення до таких учнів учителів, адже діти будуть несвідомо переймати вашу позицію і її наслідувати. Пригадую консультацію, на якій жінка зрілого
віку з трепетом розповідала, як вихователі та учителі з їхнього інтернату ніколи не говорили їм щось погане про батьків, а постійно наголошували, що просто так склались обставини, що батьки вимушені були залишати діток на якийсь час тут і завдяки цьому у них декілька мам і ще один батько – директор закладу. Цей випадок приводжу не для того, щоб виправдати безвідповідальних батьків, а щоб показати, як мудра позиція наставників захищала малюків та привела до того, що важкі події дитинства не принесли важких душевних травм. Ця жінка зараз доглядає свою матір, є сама і турботливою мамою і люблячою, уважною бабусею, чуйною людиною. Позиція ж зневаги, осуду часто приводить і до відчуття меншовартості самої дитини з такої сім,ї, адже вона себе відчуває єдиним цілим з рідними: «якщо батько-матір погані, тоді і Я поганий.»
Велика відповідальність за такий стан речей лежить і на самих батьках:
Якщо ви вирішили розлучитись, все ж не перестаєте бути батьками і у питанні виховання вам необхідно знайти компроміс!
Матері! Забороняючи побачення з батьком, здебільшого з мотивів помсти та маніпуляції колишнім чоловіком, пам’ятайте, що усі дії найперше повертаються проти вашого малюка!
Батьки! відмовляючись бачитись зі своєю дитиною, брати відповідальність за її виховання до часу повноліття, ви найперше не виконуєте своє завдання перед Всесвітом, і цей Закон рано чи пізно повертається байдужістю та відсутністю підтримки у ті моменти, коли ви потребуватимете допомоги найбільше. Тому багато разів подумайте, перш ніж говорити, що вам не дають можливості бачитись з донькою – сином, що не зобов’язані платити аліменти, допомагати у задоволенні потреб вашої дитини. Дорослі вчинки – доросла відповідальність.
Дитина ні в якій мірі не має бути задіяна у ваше з’ясовування відносин, відчувати вину та непотрібність, тому що це все впливає на те, що й інші люди починають до неї ставитись зневажливо.
Отже, у дитини є і батько, і мати, навіть, якщо вони проживають окремо, і це має бути чітка життєва позиція і переконання.
У багатьох випадках матері самі часто навіюють такі думки, як : « От, якщо б у нього-у неї був батько, все було б по - інакшому, не було б стільки проблем, а так…» - і дитина почувається неповноцінною, такою, що їй щось не додали, що світ несправедливий до неї, може навіть злитись на тих, у кого є повна сім’я,заздрити таким дітям, почуватись жертвою – усі ці фактори не допомагають ні матері, ні дитині, і тим більше не сприяють тому, що така дитина може легко навчитись товаришувати з однолітками, мати створену самооцінку та самоповагу. Тому, шановні матері, які опинились у обставинах, коли ви змушені самі виховувати та забезпечувати дитину, пам’ятайте – у вас повноцінна сім’я: ви та ваша дитина! Така думка допомагає відчуттю повноцінності, додає сил, пробуджує потенціал. Вам є заради кого та чого жити, радіти, вдосконалюватись професійно і ви потенційно зможете дати дитині у такому випадку все за обох батьків. Коли ж батько покидає сім’ю або ж взагалі відмовився від дитини, пам’ятайте, що тоді ваш малюк отримує опіку та підтримку від Отця Небесного. Навчіть дитину цій істині, щирій молитві і вона завжди буде відчувати захист та підтримку. Пригадую інтерв’ю Опри Уінфрі, яка, розповідаючи свою життєву історію, якраз наголошувала, що подолати усі життєві труднощі їй допомагала віра та відчуття підтримки Вищих сил.
Будьте мудрими та люблячими, все, що нас не вбиває – робить усвідомленішими, сильнішими, милосерднішими. Не ми маємо прогинатись під обставини, а вони підлаштовуватись під волю людини.
З любов’ю Наталія Рахель.
(Дату і час індивідуальних прийомів Наталії Рахель у Володимирі-Волинському можна дізнатись за телефонами:093-816-30-80, 050-907-09-06)

Розділ новин: 

Коментарі