Щаслива дружина і мати дружить з музою поезії і чекає свого визнання

Минулого року у нашій газеті було надруковано статтю «Три сини повернули тата додому, а маму окрилили поезією» ( «Місто вечірнє» №37 2014 рік). У статті йшлося про мешканку села Хобултова Оксану Лукашук, яка пише чудову патріотичну і ліричну поезію. Автору статті дуже хотілося привернути до цієї талановитої жінки увагу вчителів-філологів, літераторів, працівників культури. Та, на жаль, відгуки не надійшли…
І ось знову перед кореспондентом збірка віршів ще однієї поетеси з народу. Щира любов до рідної землі, до чудової волинської природи, до близьких і рідних людей золотою канвою мережить кожну строфу поезії.
Тетяна народилась в 1973 році в невеличкому селі Мельники Любомльського (нині Шацького) району в селянській родині. Правічний волинський ліс, який шумів навкруги села, сині озера, дзвінкі поліські пісні з раннього дитинства формували поетичну душу Тетянки. В 1995 році вона разом з подругами приїхала на роботу в село Марія-Воля Володимир-Волинського району. Тут і познайомилась з молодим агрономом Олександром Дмитруком і пов’язала з ним свою долю. Разом з чоловіком збудували нову хату, виростили двох діток – доньку Лілію та сина Романа. Тетяну не лякало те, що жити довелося у віддаленому селі. Вона полюбила Марію-Волю, полюбила добрих людей, які мешкали поруч.
- Тетяна привернула мою увагу не лише вродою, - каже Олександр Дмитрук. – Я збагнув, що у неї багатий внутрішній світ. Під час наших перших зустрічей Тетяна розповідала мені поліські легенди, наспівувала народні пісні, читала вірші. Вже пізніше я збагнув, що це були її власні вірші. Хіба я міг не закохатися в таку дівчину? Шкода, звичайно, що мало хто цікавиться творчістю сільської людини. Ми наче замкнулися на знаменитих поетах минулого, які, до речі, теж вийшли з народу, і боїмося йти вперед, боїмося народження нових талантів.
Життя Тетяни пов’язане з сільським господарством. Нелегкі будні сільської жінки чергуються з короткими хвилинами відпочинку, які хочеться провести в колі сім’ї та друзів. Та все ж є час на заповітне – поезію. Тим більше, що вона поруч: у шелесті лісу, в легендах старого Замчища, в садках і тихих вуличках Марії-Волі. Тут, у цьому селі, провів своє дитинство Євген Колодійчук. Любов’ю до українського слова володіє свекруха Тетяни Марія Петрівна, яка знає безліч народних афоризмів, приказок, примовок. Поетичний дар дружини підтримує і Олександр Миколайович. Свої поезії Тетяна не раз читала зі сцени сільського будинку культури під час концертів художньої самодіяльності. Останнім часом ці вірші проникнуті уболіванням за долю рідної землі, за молодими життями, відданими за волю України.
- Тетяно, твої вірші вартують більшого визнання! – кажуть жінці рідні та друзі.
Та , виявляється, не так і легко у наш час знайти визнання. Чомусь талановиту сільську людину не хочуть помічати. Чомусь не довіряють її талантові. А визнання має починатися з рідного села. Та мовчать вчителі Селецької школи, не запрошують місцеву поетесу на літературний ранок, на вечір поезії. Хай би наші діти знали, які у них талановиті батьки!
Не пропагує народні таланти і методоб’єднання вчителів української літератури. Звичайно, у самодіяльних поетес ще немає поетичних шедеврів. Ще не все ладиться з римою, зі стилістикою. А тому їм дуже потрібна консультація літературознавців, майстрів слова,
І Оксана Лукашук, і Тетяна Дмитрук чекають тих, хто їх підтримає, хто допоможе прокласти шлях до визнання. Невже, як писав латиський поет Андрій Упіт, «комусь своє слабеньке миготіння дорожчим є від світла яскравої зорі»?
Антоніна Булавіна с. Марія-Воля, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі