Селецький господар з юних літ обробляє землю

Юрій Мазур із Сельця усе своє життя присвятив роботі на тракторі і завжди допомагає людям.
Селу немає коли думати про коронавірус. Тут свої закони і звичаї, головним з яких є постійна праця і в першу чергу – труд на землі. Навіть опинившись у карантинній “резервації”, (даруйте, не автор придумала це слово, а самі селяни), мешканці сіл не втратили бадьорості і вперто борються за своє гідне місце у цьому житті. Потрібні ліки – йдуть до міста пішки, зупиняють попутки. В кого є свій транспорт - везуть до міста на продаж товари власного господарства. Словом, село не здається, І, мабуть, більшою трагедією для села став би не карантин, а те, що несподівано зникли люди, які мають трактори і комбайни. Словом, техніку. Ось тоді дійсно був би «завал», бо , не обробивши навіть мізерний шматочок власної земельки, в селі не проживеш.
Чому розпочала свій вступ на такій жартівливо-патетичній ноті? А тому, що людина, про яку маю намір розповісти,є великим життєлюбцем, сповненим невичерпної енергії і оптимізму. Про Юрія Мазура кажуть: «Не зрозумієш, коли він жартує, а коли говорить всерйоз». Так, ця людина завжди бадьора, гумористично налаштована, хоч нерідко в погляді проступає втома.
Юрій Євгенович Мазур народився в 1972 році в селі Нехвороща. Згодом сім’я переїхала до села Селець, де закінчив неповну середню школу. Далі здобував освіту у Володимир-Волинському агротехнічному технікумі, після закінчення якого в 1991 році повернувся до рідного села на посаду інженера молочно-тваринницьких ферм. Пізніше став працювати завідуючим майстернею. Військову службу проходив уже в українській армії.
Життя на селі з розпадом колгоспів різко змінилося. Новостворені сільськогосподарські товариства поступово переходили на абсолютну механізацію і людські сили стали не затребувані. Колишні колгоспники забирали свої паї і стали самостійно господарювати. У 2005 році став одноосібником і Юрій Мазур. Слід сказати, що керувати трактором він навчився ще в ранні роки від батька, Євгена Федоровича. Спочатку допомагав батькові, потім став управляти трактором самостійно. Починаючи з ранньої весни і до пізньої осені, зустрічав і проводжав сонце в полі. Роботящі руки не знали спочинку навіть зимової пори. Потрібно було ремонтувати техніку, готуватися до початку сезонних робіт.
Але жив і працював не тільки для себе і своєї родини. Поряд жили люди, яким потрібна була допомога. Придбати власну техніку мали змогу далеко не всі. Отож, зверталися до одноосібників, просили допомоги. Юрій Євгенович нікому не відмовляв. Правда, завжди чинив щиро. У випадку великої зайнятості завжди казав: «Якщо домовитеся з кимось іншим, я не ображусь». Так, під час весняної чи осінньої напруги робіт рахуються з часом і можливостями, а не з особистими амбіціями.
Звичайно, кожна праця має бути заслужено винагородженою. А тому люди мають рахуватися з вартістю послуг, які встановлюють власники техніки. Потрібно придбати пальне, запасні частини для ремонту техніки, та й сама по собі праця не є легкою. Не всім, звичайно, догодиш, та інакше бути не може. Люди повинні взаємно цінувати працю один одного.
Як колись в дитинстві батько навчав Юру керувати трактором,так і нині естафету тата переймають сини – Ігор і Євген. Правда, невідомо, куди направить їх шлях у житті примхлива доля, але уміння, як кажуть в народі, за плечима не носити. Отож, таки десь колись і пригодяться.
А після трудового робочого дня Юрія Євгеновича чекає вдома турботлива дружина Віра Миколаївна, яка очолює Селецьку ЗОШ, а також невтомна матуся Надія Мелентіївна. Своєю хазяйновитістю і невтомними руками сім’я Мазурів славиться на все село. І не тільки вони…
Поруч з Юрієм Мазуром трудяться і його односельчани та особисті друзі, які також приходять на допомогу людям. Це Володимир Калашнюк, Анатолій Музика, Микола Захарчук, Ярослав Захарчук, Олександр Януш, Володимир Болотюк та інші, у кого є особиста техніка. Завжди відгукуються на потреби людей і керівництво та працівники ТзОВ «Луга». Бо в селі немає чужих людей. Тут усі свої…
Гуркіт тракторів на окраїні села чути майже постійно. Люди, які трудяться на нивах, поєднали свою долю із землею. У них мирна і благородна праця – праця хлібороба. Але якщо цю святу землю захочуть від них забрати, вони , безумовно, всі дружно стануть на захист свого найбільшого багатства.
Антоніна Булавіна, с. Селець, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі