Режисер з Донбасу ставить першу виставу у Володимирі

Лариса Леонідівна Половньова приїхала у Володимир-Волинський одного жовтневого дня. «Місто було тоді ще зелене, таке камерне», - розповідає вона. Жінка згадує, як доля закинула її, донеччанку, у місто на Волині. «Коли стало зрозуміло, що починається війна, то ми вирішили втікати», - каже пані Лариса. - Та відгукнулися допомогти не родичі, а одна чудова людина і обдарований музикант – Лілія Леонідівна Завгородня. -Завдяки її доброті, ми опинилися тут, а раніше про Володимир і не чули. Повертатися ж назад не будемо, вороття нема», - м’яко усміхається Лариса Леонідівна.
Під «ми» вона розуміє не тільки свою сім’ю, але й родину подруги – Людмили Олександрівни Похожалової. Вони вірні друзі ось уже близько 35 років, обоє – викладачі Донецького національного університету ім. Василя Стуса. Зокрема, Лариса Леонідівна викладала студентам мистецтвознавство та історію світової культури. Жінка має ще одну освіту – режисерську і буквально кохається в мистецтві. «Майже рік я адаптувалася до нового місця проживання. А потім вирішила, що настав час щось робити і бути корисною. Для себе я визначила, що у Володимирі є три навчальних заклади, на базі яких можна розвинути драматичне мистецтво. Спочатку звернулася з ініціативою в педколедж, та не склалося», - розповідає Лариса Леонідівна.
Працюючи в університеті, вона також була літературним редактором журналу «Річ. клаб», а ще упродовж 15-ти років ділила своє українське серце з Англією – бо там живе дочка пані Лариси. «В Англії я “працювала” бабусею, паралельно «причісувала» тексти, - жартує Лариса Половньова. – А ще була гідом для російськомовних туристів на півдні цієї країни. В університеті Портсмута прочитала курс української культури.
Цього року гості з Туманного Альбіону самі приїхали в Україну, де отримали незабутні враження.
-Маю у Володимирі добрих друзів, а людина ними багата. Наче рідних людей, нас в цьому місті прийняли Микола Іванович Дмитрук і його дружина Лілія Афанасіївна, а також їхня дочка Олена. Маючи таку можливість, передаю вітання і слова подяки сусідам. Тут ми побачили сердечність, яку не купиш за гроші, - каже тепер вже жителька нашого міста.
Хороша ідея не може зникнути просто так, а завжди знаходить поштовх для реалізації. Театральна студія, ініціатива заснування якої належить Ларисі Половньовій, зараз активно готується до прем’єри своєї першої вистави. Пані Лариса вирішила не відкривати всіх деталей майбутнього дійства, яке має відбудетися у березні. Відомо, що до постановки взяли п’єсу Габріели Запольської «Мораль пані Дульської».
«Класична драматургія вирізняється тим, що її сюжети вічні, адже показують проблеми міжлюдських стосунків, а вони не змінюються. Тому впевнена, що кожен знайде в ній щось близьке. До речі, коли я бралася за цю роботу, то й не сподівалася, що знайду такі діаманти – справжні акторські таланти. Так, поки що як необроблений дорогоцінний камінь, та це лише питання часу і досвіду», - розповіла про постановку режисер.
Лариса Леонідівна – режисер-постановник, а Людмила Олександрівна – режисер-педагог. «Ми не конкуруємо між собою. Підходимо один одному по духу, наче сестри», - каже про творчі стосунки з подругою пані Лариса. Вона також опікується дитячою театральною студією «Різнобарв’я» при дитячій художній школі. А до театральної студії в КМЦ докладають зусилля обидві творчі жінки з далекого Донбасу. Кожна зустріч самодіяльних акторів з наставниками починається з розминки – повторення азів сценічного мистецтва: сценічної мови, сценічної пластики. Тому члени драматичного колективу вже мають достатнє теоретичне підґрунтя для свого хобі.
«Паралельно ми будемо готувати дві вистави вже сучасних авторів. Сподіваємося, такий експериментальний театр залучить молодь до мистецтва», - каже режисер-постановник Лариса Половньова.
Аліна Зай, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі