Пристрасті навколо злочину щодо побиття Юрія Боброкова не вщухають. Чому різняться точки зору сторін конфлікту?

Чи були під час проведення слідства та прийняття судового рішення «білі плями»?
Моральний, матеріальний та правовий аспекти інциденту – у матеріалах журналістського розслідування.
Міла Сергєєва, м.Володимир-Волинський
На сторінках нашої газети (у №26 від 26.06.2014р., №30 від 24.07.2014р., та №46 від 13.11.2014р.) розповідалося про випадок, що стався у Володимирі 18 червня. Того дня близько 19.00 на вул. Ковельській біля магазину «Дар» житель міста Степан Кротач, будучи у нетверезому стані, жорстоко побив водія легковика Юрія Боброкова. Було це біля пішохідного переходу, що знаходиться поруч з магазином «Дар». Між Степаном Кротачем і Юрієм Боброковим виник конфлікт, який закінчився для останнього лікарняним ліжком і довгим періодом реабілітації.
Злочин і кара
7 листопада дана справа розглядалася у суді. Було встановлено, що «шляхом нанесення ударів кулаками та ногами у різні ділянки тіла» Степан Кротач заподіяв Юрію Боброкову «тяжке тілесне ушкодження у вигляді лівобічного напруженого субтотального пневмотораксу». Простіше кажучи, у чоловіка діагностували розрив легені. З травмами він потрапив у реанімацію. Шляхом хірургічного втручання медики полегшили Юрію Трохимовичу дихання і перевели у стаціонар для подальшого лікування.
У вироку суду йдеться: «Обвинувачений Кротач С.І. вину у вчиненні кримінального обвинувачення визнав повністю». Але «чи наносив удари ногами потерпілому, коли той лежав на землі, не пам’ятає, оскільки знаходився у стані алкогольного сп’яніння».
Потерпілий Боброков розповів у суді, що того вечора своїм легковим авто їхав по вул. Ковельській у напрямку центру міста. Не доїжджаючи до зазначеного пішохідного переходу, побачив, що дорогу переходить Кротач. Він зупинився, щоб пропустити пішохода. Степан відчинив праві передні дверцята його авто. Пан Юрій вийшов з машини. Між ними виникла словесна суперечка. Після цього Кротач двічі вдарив Боброкова кулаком в обличчя. А коли той впав на землю, став наносити йому удари ногами в область грудної клітки. У цей час до них підійшов колега Степана Петро Пельц. Ударів потерпілому він не наносив, але тримав його за руки. Крім цього, нападник Степан Кротач суттєво пошкодив автомобіль Боброкова.
Після допиту у судовому засіданні шести свідків та двох слідчих, що займалися розслідуванням обставин злочину, суд постановив визнати винним Степана Кротача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначив йому покарання у вигляді 5-ти років позбавлення волі. А на підставі ст. 75 ККУ звільнив Кротача від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового терміну (3-х років) не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки, а саме періодично з’являтиметься для реєстрації та повідомлятиме у правоохоронні органи про зміну місця проживання чи роботи.
Отже, Степан Кротач відбувся переляком, а здоров’я Юрія Боброкова після травм і досі не прийшло у норму. Вирок суду обурив потерпілого, і він скористався правом на апеляцію. Родина Боброкових не згідна з мірою покарання та вважає її несправедливою. На їхнє переконання, скоєний злочин носив груповий характер, але цю обставину чомусь не взяли до уваги ні слідчі, ні суддя, призначаючи покарання. Про це й повідомлялося у №46 нашої газети від 13 листопада. Щоправда, у замітці була допущена неточність щодо невідшкодування потерпілому моральних і матеріальних збитків. Як з’ясувалося, Юрій Боброков ще не подавав цивільного позову в суд задля вирішення даного питання – це ще попереду.
«Прошу вивчити обставини справи»
Після цієї публікації у редакцію прийшов Степан Кротач із заявою, в якій зокрема йдеться: «Дехто хотів надати цьому випадку ознак міжнаціонального конфлікту. Вважаю це несправедливим, як і твердження про мою негативну характеристику з місця роботи. Міру свого правопорушення, визначену судом, визнаю повністю. Я не раз звертався до потерпілого про відшкодування йому матеріальних і моральних збитків. Прикро, що навколо цього потерпілий замість порозуміння створює атмосферу інтриг, образ і вимагає непомірних платежів.
Крім цього, у судовому засіданні було встановлено непричетність до побоїв іншої особи (Петра Пельца – авт.). У позові не було заявлено про відшкодування матеріальної шкоди. Автомобіль я йому полагодив, про що свідчить розписка Боброкова (додається до заяви – авт.).
Прошу вивчити обставини справи задля залагодження цього конфлікту, а матеріали журналістського розслідування помістити у газету».
Коментуючи свою заяву, пан Кротач підтвердив: категорично не визнає, що конфлікт між ним і Боброковим виник на ґрунті національної неприязні. Втім обвинувачений не зміг пояснити, що ж саме викликало у нього такий напад люті, причому до зовсім незнайомої людини. Степан Іванович сказав, що водій його «обматюкав», коли він, вийшовши на дорогу, мало не влетів під колеса авто. На моє запитання, чи завжди розв’язує конфлікти з допомогою кулаків, чоловік відповів, що таке з ним уперше і взагалі не знає, що на нього тоді найшло.
Крім цього, Степан Кротач визнав, що декілька разів ходив до Боброкова (і в лікарню, і додому), намагався відкупитися від звинувачень і тим самим уникнути покарання за злочин.
-Я пропонував Боброкову 2,5тис. доларів (більше у мене не було), щоб він написав заяву, що не має до мене претензій. Але він відмовився, сказав, що для нього це не гроші, хотів 5тис. доларів, причому одразу всю суму. Я б заплатив і стільки, якби він погодився на «розстрочку», але про «розстрочку» він і чути не хотів. А машину я йому сам відремонтував і повернув.
А далі найцікавіше. Пан Степан наполягає на тому, що його колега Петро Пельц, з яким він пив того вечора, до даного випадку взагалі не має ніякого відношення. За його словами, Боброкова, який лежав на землі, Петро не тримав – мовляв, свідки, котрі про це говорили у суді під присягою, брехали. А єдиного свідка Ларису Ільїну (з певних причин ім’я змінено), яка заявила, що бачила, як Степан бив потерпілого ногами, він взагалі назвав «підставною», бо вона нібито подружка дружини Боброкова Олени.
Насамкінець пан Кротач заявив, що щиро визнав свою вину і розкаявся: він - людина віруюча, ходить до церкви, був на Майдані. У нього позитивна характеристика з місця роботи. На судове засідання приходили його колеги, щоб підтримати, хоча він їх про це не просив.
Що каже потерпілий
Після розмови зі Степаном Івановичем спілкуюся з Юрієм Боброковим і дізнаюся цікаві подробиці та нові обставини справи. Юрій Трохимович розповів наступне:
-Після побиття у важкому стані я потрапив у лікарню, два дні лежав у реанімації, потім мене перевели в палату. На третій чи четвертий день після скоєного до мене прийшли Степан та Петро разом із «посередником» (відомим у Володимирі представником ромської національності – авт.). Степан став осторонь, а Петро підійшов до мене і простягнув руку. Я відмовився з ним вітатися. Тоді, схопивши обома руками мою долоню, він почав виправдовуватися. Казав, що до злочину не має ніякого відношення, що він мене не тримав. Старався мені навіяти, що я його з кимсь переплутав, хоча я все добре пам’ятаю. «Посередник» сказав Степану і Петру, щоб дали мені «десять штук баксів», і, мовляв, все вирішимо. Я відповів, що посередники мені не потрібні, й на тому розмову було закінчено.
-Пізніше знову прийшов Степан, але цього разу з дружиною, пропонували домовитися про суму відшкодування. Я сказав, що не готовий дати відповідь. Тоді я не міг говорити про гроші, бо дуже погано себе почував і не знав, чи протягну бодай тиждень.
-Через кілька днів мені принесли результати судмедекспертизи, якою було встановлено, що отримані мною травми мають важкі наслідки для здоров’я. Тоді ж судмедексперт повідомив, що цей злочин передбачений ст.121 Кримінального кодексу. Якщо його скоїла одна людина, то, згідно з ч.1 цієї статті, їй загрожує від 5 до 7-ми чи 8-ми років позбавлення волі. Якщо ж доведуть, що до цього причетні декілька осіб, то покарання буде суворішим – від 7-ми до 10-ти років.
- Зі мною у палаті лежали декілька чоловіків. Вони підказали, що в таких випадках винуватці зазвичай пропонують потерпілим по тисячі доларів компенсації замість кожного року відсидки. Я ж не хотів суворої міри покарання для нападників і схилявся до мирного розв’язання конфлікту. Ніяких «непомірних платежів» не вимагав, адже знаю, що Степан та Петро – прості роботяги, водії і не мають великих статків. Тож вирішив домовитися про мінімальну суму відшкодування – 5 тисяч доларів на двох. Так і сказав Степанові та його дружині, коли вони прийшли до мене у черговий раз. Світлана (дружина Кротача – авт.) запевнила, що вони заплатять. Після десяти днів перебування у лікарні мене виписали, хоча травмована легеня ще зовсім не затягнулася і я почувався зле. Уже додому завітав до мене Степан зі своїм адвокатом. Ніби забувши про попередню домовленість, він хотів компенсувати мені витрати на лікування за чеками у сумі 1,5тис.грн. Порадившись по телефону зі слідчим Сергієм Хомюком, я відмовився брати гроші. А щодо п’яти тисяч доларів, про які йшлося раніше, то Степан сказав, що Петро «зіскочив» і нічого платити не буде, а для нього самого це непідйомна сума. Ще до того Кротач повернув мені автомобіль, який пошкодив і сам же відремонтував, про що я цього дня написав йому розписку. Ще одна наша зустріч відбулася в серпні у міліції, ми знову ні про що не домовилися: Степан відповів, що буде так, як вирішить суд. Під час судового засідання суддя двічі пропонував нам піти на мирову. Степан був готовий заплатити 2, 5тис. доларів, але, зважаючи на те, що мені довелося пережити, я відмовився від неадекватної суми.
-А чому в суді Ви не розповіли про причину побиття?
-Бо з цим пов’язана ще одна неприємна історія. Моя дочка проживає з сім’єю в Криму. Дізнавшись про те, що зі мною сталося, вона на емоціях написала про це в одній із соціальних мереж і тут же потрапила на гачок російських телевізійників, які питали мої координати. Марина їм нічого не сказала, то вони їй дорікнули, що захищає бандерівців. Відтак я вирішив не афішувати причини злочину, щоб не давати приводу ворожій пропаганді до спекуляцій на цю тему. Тим більше, що це був поодинокий випадок, нічого подібного у житті зі мною ніколи не було і, сподіваюсь, не буде. У мене багато щирих друзів серед українців, які не звертають уваги ні на мою національність, ні на те, що спілкуюся переважно російською. Хоча народився в Росії, я – патріот України, держави, в якій живу понад 30 років і яка давно стала мені рідною (Юрій Трохимович просився добровольцем в АТО, але його не взяли через стан здоров’я, не раз давав кошти для майданівців і наших військовослужбовців на сході, сприяє будівництву церкви Київського патріархату у с.Березовичі – авт.).
-Ви заявляли про те, що будете позиватися до апеляційного суду. Чи вірите, що вирок буде змінено?
-Я не хотів і не хочу суворого покарання для своїх кривдників, просто прагну добитися справедливості і роблю для цього все можливе. Вважаю необ’єктивним проведення слідства, яке вплинуло на рішення суду. Мене обурює, що Петро Пельц не був притягнутий до кримінальної відповідальності й не проходив по справі, незважаючи на покази свідків. З цього приводу у вересні я звертався зі скаргою в обласну прокуратуру. Вони доручили Володимир-Волинській прокуратурі провести перевірку. Однак справа не зрушила з місця. Довелося подавати в суд, за ухвалою якого 7 жовтня у міліції таки відкрили відносно Пельца кримінальне провадження із занесенням до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 25 листопада я подав позовну заяву до апеляційного суду. Збираючи документи до нового слухання, 4 грудня я звернувся до заступника начальника міліції Олександра Могилецького, але він повідомив, що розслідування не проводиться, адже Пельцу «нічого пред’явити» (?!).
Того ж дня я поїхав до Луцька, побував на прийомі у депутата обласної ради від «Свободи» Олександра Пирожика. Олександр Веніамінович пообіцяв направити запит начальнику обласного управління міліції Петру Шпизі, аби той дав відповідь, чому наші правоохоронці ігнорують справу Пельца. Крім цього, я звернувся у Волинську телерадіокомпанію – вони зацікавилися і будуть знімати сюжет. Отже, шанси є.
-Чи правда, що свідок Лариса Ільїна – давня подруга Вашої дружини?
-Це неправда. Лариса Юріївна відгукнулася після оголошення в газеті. Степана хочу розчарувати: свідків я не купував – не вистачило б грошей. А за одного з них – Сергія Троцюка – я щодня молюся, бо саме він того жахливого вечора врятував мене від вірної смерті.
Навіщо Петро Пельц тримав Юрія Боброкова і чому не хоче цього визнавати
Шестеро людей свідчили у суді про співучасть Петра у даному злочині. Але виникла потреба поспілкуватися особисто з однією з них – Ларисою Ільїною.
-Того вечора я стояла на зупинці й випадково стала свідком інциденту між двома на той час не знайомими мені людьми. Я бачила наступне. Неподалік пішохідного переходу Кротач переходив дорогу. Перед ним зупинився автомобіль. Степан відкрив дверцята машини, водій Юрій Боброков вийшов з авто. Степан двічі вдарив його кулаком в обличчя. Від ударів Юрій упав на землю, а нападник продовжував його бити ногами у різні ділянки тіла. У цей час на підмогу Степанові прийшов Петро. Він тримав Боброкова за руки і притискав до землі, щоб той не міг підвестися і захиститися, - розповіла Лариса Юріївна. – Було очевидно, що між водієм і пішоходом виникла сварка, але про що саме вони говорили, я не чула.
Зв’язуюсь по телефону з Петром Пельцом, щоб особисто почути його точку зору. Петро Миколайович заявив, що взагалі не був на місці злочину і не бачив, що там відбувалося. Боброкова, відповідно, він не тримав і не розуміє, про що взагалі я його питаю.
-Якщо Ви не причетний до правопорушення, то навіщо ходили до Боброкова в лікарню разом зі Степаном, щоб домовитися про суму матеріальної компенсації? – запитую.
-Про гроші я не домовлявся. Я просто ходив, щоб підтримати Степана, бо сам він боявся іти.
На цьому наша розмова закінчилася. А з неофіційних джерел стало відомо, що швагро Петра Пельца – генерал міліції, уже старша і впливова людина, проживає в іншому місті. Якщо це так, то, ймовірно, він і потурбувався про те, щоб витягти родича з халепи…
З точки зору закону
Висновки із всього вищенаведеного зробить сам читач. А правові аспекти даної справи прошу прокоментувати незалежного юриста, який, ознайомившись з матеріалами, дав наступну відповідь:
-Слідчий – це самостійна особа, і він сам вирішує, як будувати хід розслідування, кого допитувати чи не допитувати. А потерпілий має право оскаржувати бездіяльність, дії та рішення слідчого. Наскільки мені відомо, потерпілим ставилося питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності слідчого Сергія Хомюка, проте прокурор Волинської області не побачив у діях слідчого ознак кримінального правопорушення. Свідки вказують про можливу співучасть Пельца у побитті Боброкова, а співучасть у злочині також кваліфікується як злочин. Однак досудове розслідування чинить спротив і проявляє небажання у повному обсязі та об’єктивно розслідувати дану подію. Дивує і позиція прокуратури, яка здійснює процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні. Здається, за наявності беззаперечних доказів провини Пельца, органи досудового розслідування не поспішають повідомляти Пельца про підозру.
Рішення Володимир-Волинського суду у частині призначення покарання Кротачу з точки зору закону є об’єктивним у межах пред’явленого обвинувачення. Однак потерпілий може бути не згідний з даним рішенням і має право оскаржувати його в апеляційному суді.
* * *
Редакції не під силу залагодити конфлікт, адже попереду - судове слухання, і, можливо, не одне. Ще не закриті «білі плями» у розслідуванні злочину, а думки сторін надто суперечливі.

Розділ новин: 

Коментарі