Якби не випадковість, то життєві стежки Наталії Дадак і Віктора Мокійчука, мабуть, так би ніколи й не перетнулися, адже дівчина мешкала в Нововолинську, а молодий чоловік – у Володимирі. Не було б щасливого подружжя, а головне – не було б чудового хлопчика з «татовою» усмішкою і біблейським іменем Давид. Але недаремно кажуть, що все життя людини зіткане з випадковостей.
Для сім’ї Мокійчуків такою щасливою випадковістю десять років тому стало оголошення про відкриття в нашій газеті «Місто вечірнє» служби знайомств. Прочитавши його, 34-річний чоловік з надією написав лист у редакцію. Наталія в той час розносила друковані видання та спецлітературу замовникам у підприємця Ангеліни Мазурової, тому була частим нашим гостем. Дівчині було майже 32 роки, і вона теж встигла добряче розчаруватися у багатьох кандидатах на руку і серце. На своє жіноче щастя вже майже не сподівалася. Тому лише розсміялася, коли в один з чергових візитів по газети ми напівжартома запропонували їй потенційного «жениха». Перечитавши Вікторів лист, Наталка спершу не знайшла в ньому нічого такого, що б її зацікавило. Та нам все ж вдалося вмовити дівчину зателефонувати молодому чоловікові. Сміючись, вона набрала номер… і не прогадала: 7 листопада нинішнього року Віктор і Наталія Мокійчуки відзначили своє фаянсове весілля (9 років). Обоє тепер навіть не уявляють, як могли стільки років прожити одне без одного.
Наталія – корінна нововолинянка. Після закінчення школи навчалася у ВПУ, де здобула професію маляра-штукатура, працювала розповсюджувачем преси, тепер трудиться у ТзОВ «Хан-електробау». Вікторові, на відміну від неї, таки довелося побачити світу, оскільки народився він у Бурятії в сім’ї кадрового військового. Перед тим, як осісти у Володимирі-Волинському, сім’я Мокійчуків встигла побувати у багатьох регіонах колишнього Союзу та у Німеччині.
Уперше молоді люди зустрілися після місячного обміну телефонними дзвінками, коли Нововолинськ святкував День шахтаря. Зазирнувши одне одному в очі, Віктор і Наталія зрозуміли, що милостива доля нарешті подарувала їм те, чого так довго обоє шукали. Дівчину найперше вразив зріст нового знайомого (1,90м), а вже потім зачарувала його спокійна вдача і розважливість. Інтуїтивно відчула, що з таким чоловіком, ніби за кам’яною стіною, почуватиметься надійно захищеною. Віктора відразу ж підкорив і полонив тихий, «бархатистий», як розповідає, голос Наталії та її сміхотлива і спокійна лагідність.
-Це було кохання з першого погляду, - посміхається Віктор. - Уже з перших хвилин нашої зустрічі і з перших вимовлених слів я чітко усвідомив: Наталя – саме та жінка, про яку давно мріяв як про матір своїх дітей, з якою хотів би прожити решту відпущених Богом днів і померти, як кажуть, в один день. Проживши одинаком більше трьох десятків років, я й думки не допускав, що можна знайти своє щастя, відгукнувшись на оголошення в газеті. До речі, день нашого весілля 7-го листопада я також вибрав не випадково, адже 8-го в Наталії день народження. До того ж ці два дні були вихідними.
Весілля закохані відгуляли в Нововолинську, у кафе «Лаванда». Мати дівчини (батька вона втратила дуже рано) подарувала молодим однокімнатну квартиру. Тож сімейне життя подружжя починалося у власній оселі, де обоє відчували себе комфортно і затишно: Наталія – єдиною господинею на кухні, а Віктор – главою сім’ї та її годувальником. А це, на думку моєї співрозмовниці, найкраще сприяє зміцненню шлюбу, не дає молодій парі приводів для сварок і взаємних образ, адже ні для кого не секрет, що саме повсякденний побут – найпоширеніша причина розлучень. За дев’ять років спільного життя навіть дрібні суперечки не скаламутили образою тиху гладь сімейної заводі Мокійчуків. Та й звідки їм узятися, якщо чоловік завжди повертається з роботи у чисто прибрану домівку, де смачно пахне, де на нього очікує завжди усміхнена кохана дружина та син Давидко. Жінці теж немає за що ображатися на чоловіка, бо все в їхньому затишному і гостинному сімейному гніздечку справне та працює, як добре налаштований годинниковий механізм. Як чоловік Віктор теж дуже уважний. Знаючи пристрасть дружини до цукерок і тортів, майже щодня повертається додому з подарунком для неї, у свята дарує квіти і запрошує на прогулянки.
Як і в перші дні сімейного життя, Віктор обожнює свою дружину, вона відповідає йому взаємністю і завжди старається порадувати коханого та сина чимось смачненьким.
-А готувати моя дружинонька таки вміє. Кожна її страва не лише смачна, поживна, а ще й оригінальна. Вичитавши якийсь рецепт, Наталя додає щось своє – і пальчики оближеш. Фірмова її страва, яка стала традиційною для нашої сім’ї, – запіканки у різних варіаціях, - з гордістю розповідає чоловік. - Вона дуже хороша господиня і чудова мама для нашого сина.
-А як же мені не готувати і не створювати затишок у домі, якщо доля подарувала чоловіка, про якого можна лише мріяти, - каже жінка. – Звичайно, зважаючи на мій вибуховий характер, як і в кожній сім’ї, у нас виникають іноді дрібні сварки й непорозуміння, але все це – дрібниці у порівнянні з тим, що ми разом і кохаємо одне одного. Що б я не казала і як би не сердилася, Вітя завжди залишається спокійним і на всі мої випади лише посміхається. Тож вже через хвилину моє роздратування і злість випаровуються, як їх і не було. З ним просто неможливо посваритися.
-Усе тому, що я тебе дуже і дуже люблю, бо ти – моя друга половинка, з якою готовий прожити все своє життя і виконувати всі твої жіночі примхи, - додає чоловік.
Сімейним бюджетом Мокійчуки з перших днів звикли розпоряджатися спільно, кожну вільну хвилину теж намагаються проводити разом: ходять на прогулянки із сином у парк, на атракціони, щороку їздять відпочивати на озера, двічі їздили на море. Віктор навіть пообіцяв дружині звозити її на берег океану й каже, що свою обіцянку обов’язково виконає. Сина, за словами Наталії, чоловік дуже любить. Якби не робота, то вони не розлучалися б навіть на мить. Тим більше, що Давид – маленька копія батька і вже зараз у неповні вісім років малює чудові картини, чим батьки дуже тішаться. Обоє сподіваються, що, можливо, їхній синок колись стане знаменитим художником, оскільки Бог нагородив його неабияким хистом до малювання. Найпотаємніша мрія подружжя Мокійчуків – народити Давидові братика або сестричку і мати власний будинок на березі моря.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ
Коментарі