29 років минуло з того часу, коли у життя українців увійшли слова «зона», «радіація», «Чорнобиль». День 26 квітня 1986 року провів у людській свідомості межу до Чорнобильської катастрофи і після неї.
А починалося все із планового виключення реактора на атомній електростанції, що тривало 20 секунд і здавалося звичайною перевіркою електрообладнання. Проте через декілька секунд в результаті різкого стрибка напруги стався хімічний вибух, в результаті якого в атмосферу було викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів. Вибух був настільки потужним, що забруднення розповсюдилося на значні ділянки території Радянського Союзу, які зараз входять до складу Білорусі, України та Росії.
Згідно з офіційними даними, радіоактивному опромінюванню піддалися майже 8,4млн. мешканців Білорусі, України та Росії, що перевищує чисельність населення Австрії. З-поміж них кількість постраждалих українців становила близько 3,2 мільйонів осіб, з них понад 1млн. – діти. Майже 404 тисячі людей були переселені, проте мільйони, як і раніше, живуть в умовах, коли залишкова дія, що зберігається, створює цілу низку небезпечних наслідків. Забруднено близько 155 тисяч кв.км території, що складає майже половину загальної площі території Італії. Сільськогосподарські угіддя, площею майже 52тис. кв.км, а це більш ніж площа території Данії, забруднені цезієм-137 і стронцієм-90 з періодом напіврозпаду в 30 і 28 років відповідно. За офіційними повідомленнями, відразу після катастрофи загинула 31 людина, а 600 тисяч ліквідаторів отримали високі дози радіації.
Приклад вірності військовому обов’язку продемонстрував уродженець Тернопільщини, а нині мешканець села Жовтневе Володимир-Волинського району Володимир Трубюк. Про власну боротьбу зі смертоносним атомом чоловік згадує неохоче.
-Під час вибуху на Чорнобильській АЕС, як і більшість людей, працював, був водієм в АТП. Проте через деякий час після аварії прийшла повістка, згідно з якою 10 січня 1987 року через військову частину мене разом з іншими чоловіками забрали безпосередньо ліквідовувати наслідки катастрофи. В 30-кілометровій зоні ІІ сектору я перебував до 30 квітня, тобто близько 4-ох місяців. Як і в армії, все робили за наказом: лопатами знімали шар зараженої землі, будували льодові переправи через річку Прип’ять, засипали піском пожовтілий від смертельної дози опромінення ліс та інше, - розповідає ліквідатор наслідків чорнобильської катастрофи Володимир Петрович.
Закликаючи людей ціною власного життя рятувати свою державу, їх забирали просто з робочих місць, без належної підготовки та медичного обстеження, кидаючи в саме пекло. Непоодинокими були випадки, коли за документами ліквідаторів направляли не в м.Чорнобиль, а у віддалені цілинні райони, допускаючи прямий обман приписного складу, аби уникнути оплати в п’ятикратному розмірі, отримання безкоштовних путівок, надання пільг їхнім сім’ям. Багатьом ліквідаторам доводилося жити в неопалюваних наметах без їдалень у приміщенні, сушарок, лазні, страждаючи від застудних захворювань, нестачі ліків.
Трохи більше пощастило Володимиру Трубюку, який виконував ліквідаційні роботи у зоні відчуження неподалік села Димарки Іванківського району Київської області. Чоловік розповідає: щодня їхній загін після трудового дня переодягали у нову військову форму, належно забезпечували мінеральною водою та продуктами харчування.
Сьогодні Володимира Петровича турбує несправедливість державних чиновників, за активної участі яких у липні 1993-го року його посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» 2-ї категорії без необґрунтованих причин було замінене на посвідчення 3-ї категорії. Виявляється, за декілька років після ліквідації йому просто не вистачило дози опромінення.
Аліна Джарига, с. Жовтневе, Володимир-Волинський район
Коментарі