Майже детективна історія, яка розпочалася навколо православного храму в селі Ласків, триває й досі. Варто розповісти про неї від самого початку.
Ще будучи депутатом Ласківської сільської ради, автор цих рядків ініціював побудову храму УПЦ КП в центрі села на дуже доброму місці, біля сільської ради та школи. Багато мешканців села підтримали цю ініціативу. У селі є Дім молитви «п’ятидесятників» і Зал Царства свідків Єгови, а церкви не було ніколи. Тож із благословення декана Володимир-Волинського району Євгена Шевчука навесні 2009 року нам вдалося зареєструвати громаду УКП КП. Рішенням сесії нам надали дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки у постійне користування, і ми почали виготовляти необхідні документи.
На той момент мені стало відомо, що житель села Ласків Микола Грома, котрий раніше був «п’ятидесятником», пішов у Низкинецький монастир. Як з’ясувалося, це відбулося не без сприяння його сусіда Миколи Бовкуша із села Залюття Старовижівського району – земляка настоятельки Зимнівського монастиря Стефанії, яка нібито є кумою Віктора Медведчука, того самого, який є кумом Путіна.
Після майже річного перебування в монастирі на початку 2010 року деякі жителі села Ласків на чолі з прихильницею Московського патріархату Таїсою Хилюк намовили сироту Миколу Грома, аби той дозволив зробити з його хати храм. Микола на це погодився. Приблизно через рік Микола попросив моєї допомоги, оскільки в нього хотіли забрати майно. Я відповів, що допоможу тільки після письмового звернення. Через декілька днів Микола відмовився від своїх слів, напевно, активісти «московського» патріархату на нього подіяли…
У той час прибічники Москви і представники Низкиницького монастиря без дозволу і будь-яких документів забрали у Громи у своє користування літню кухню, пояснюючи це тим, що вона нібито потрібна їм для переодягання, а затим відгородилися від Миколи бетонною огорожею. На той час Микола Грома вже облаштував собі кімнату в хліві. Коли прибічники Московського патріархату та представники монастиря спробували ще раз узаконити його майно, Микола нібито з допомогою виконавчої служби вигнав їх зі свого приміщення.
Деяким активістам не було куди діватись, і з мовчазної згоди та потурання сільського голови, який за часів СРСР був ідеологом Компартії, вони облаштували храм у колишньому складі-магазині. Аби хоч якось узаконити захоплення землі та складу-магазину, у сільській раді, згідно із заявою, винесли питання про надання земельної ділянки не громаді, а Низкинецькому монастирю, що в Іваничівському районі. Очевидно, це було продиктовано наміром узаконити рейдерське захоплення будівлі та землі.
17 березня 2015 року відбулася сесія сільської ради. Запросили й мене як депутата районної ради. Звісно, я пояснив, що сьогодні неприпустимо надавати землю ворожій нам державі, оскільки це може мати негативні наслідки на державному рівні. Моя думка була відхилена. А рівно через десять днів знову скликали сесію і чинилася спроба таки «протиснути» земельне питання. Колишні прибічники Партії регіонів на чолі з директором Ласківської школи, яка була і є депутатом сільської ради і прихильницею Московського патріархату, робили все, аби таки виділити земельну ділянку монастирю.
На цю сесію мене вже не запрошували. Я потрапив на неї випадково. У порядку денному питання про виділення земельної ділянки монастирю не було. Сільський голова, порушивши регламент сесії, без внесення цього питання в порядок денний поставив його на голосування. Під тиском і криками, які лунали у бік депутатів від прихильників МП, двічі голосували за виділення земельної ділянки. За першим разом «за» проголосували 3 депутати, але потім було переголосування – і вже 8 з 11 депутатів віддали голоси на підтримку пропозиції МП. Правда, після сесії дехто з депутатів хотів відкликати свій голос. Я повідомив у район, а також попередив, що звертатимусь у прокуратуру. Усвідомлюючи те, що він діяв з порушеннями, сільський голова відмовився від своїх дій, при цьому цинічно мене образивши.
Влітку 2015 року зареєстрували громаду УПЦ, приховавши, що фактично це Московська митрополія, але запевняючи людей, що до Москви вони ніякого відношення не мають. Таким чином вони порушили Божу заповідь, «Не говори неправдиво», хоч у московітів це у крові.
У статуті про управління УПЦ в розділі І, пункти 3-5 йдеться:
- Українська Православна церква з’єднана з Помісними Церквами через Руську Православну Церкву;
- Українська православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується постановами Архієрєйського Собору Руської Православної Церкви від 25-27 жовтня 1990 року та даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх.
- Українська Православна Церква об’єднує єпархії, синодальні установи, благочиния, парафії. Монастирі, навчальні заклади, братства, сестринства та місії і є самокерованою частиною Руської православної Церкви.
У розділі V пункт 5 зазначено: Ім’я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України підноситься за богослужінням у всіх храмах і монастирях Української Православної церкви після імені Святішого Патріарха Московського і всієї Русі.
6 січня 2016 року сесія Ласківської сільської ради розглянула заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Покровській релігійній громаді УПЦ та відхилила її. Місцевих депутатів обурила інформація мешканців села про те, що перед Новим роком у тимчасовому приміщенні, тобто, складі-хліві, який використовується як церква, побувало троє незнайомців, і після цього роздавали брошури «Київський патріархат: дійсні факти про недійсну церкву» та «Церковнослов’янська мова – богонатхненна мова українського православ’я».
З приводу розповсюдження цих брошур без зазначення автора, кількості тиражу та замовника друку я озвучив на сесії районної ради відповідні запити, які колеги-депутати підтримали. На мій погляд, зміст цих брошур не відповідає вимогам чинного законодавства України і може призвести до виникнення міжконфесійних конфліктів, сепаратистських настроїв. І створює загрозу цілісності нашої держави.
Хочу нагадати дещо з історії. Київська Русь була охрещена 988 року, коли Московії не було зовсім. Москва вперше згадується як сільце кучки у 1147 році. Про пращурів москвичів Нестор Літописець пише: «А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я (було) в них перед батьками і перед невістками. І весіль не бувало в них, а ігрища між селами. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі – з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони…» (В’ятичі жили на Ока-річці і на Волзі, платили данину Святославу та Володимиру.Сіверяни «сидять» на схід від кривичів). Батько всесвітньої історії Геродот пише, що це були андрофаги-людоїди. А коли історику Карамзіну задали питання, якою мовою розмовляла Київська Русь, він відповів, що тією, якою говорять малороси. Тобто, українською.
Московські ординці завжди хотіли мати вплив на церкву Київської Русі. У 1448 році за наказом князя Василя І Темного вони відкрито визначилися у своїй антиканонічній сутності і повністю розірвали зв’язок із канонічним православ’ям на наступний 141 рік. А Київська митрополія перебувала у складі Константинопольської Матері-Церкви до 1686 року, коли її не за приписами канонічних церков, а насильством і підкупом було приєднано до «московського патріархату». Звісно, цьому посприяло підписання Богданом Хмельницьким Переяславської угоди 1654 року.
Я не закликаю обмежувати вибір людини в тому, яку церкву їй відвідувати. Але переконаний, що все треба називати своїми іменами. Московський патріархат повинен отримати статус Російської Православної Церкви в Україні. А це – Церква іноземної і сьогодні ворожої нам держави, яка веде бойові дії проти України. На жаль, багато моїх односельців не розуміють того, що відбувається. І ще один факт помітили мешканці Ласкова. Коли Росія у 2014 році розпочала агресію проти України, на місцевому кладовищі велося богослужіння за душі померлих. Активісти Московського патріархату йшли за процесією на чолі зі священиком, який ніс трисвічник зі свічками триколора Росії: білий, синій і червоний. Це церква, яка у свій час читала анафеми УПЦ КП та УГКЦ, яка не пускає на територію Зимнівського монастиря пару, що вінчалася в УПЦ КП. В українській святині Почаєві можуть агресивно поставитися і навіть вигнати із храму тих, хто скаже, що ходить до церкви УПЦ або іншої конфесії.
У газеті «Сільська правда» у №8 2015 року наведені слова Патріарха Філарета: «Сьогодні Путін посилає, а патріарх Кирило благословляє і освячує російських солдатів, вірних Московському патріархату, на вбивство вірних, які проживають в Україні, Але ті, замість того, щоб задуматися над ставленням цього патріархату, покірно йдуть до церков, де моляться за здоров’я патріарха Кирила. Якщо ми – християни, то згадаймо слова нашого Спасителя: «По тому пізнають, що ви учні мої, коли будете мати любов між собою». А Кирило благословляє не любов, а вбивство! Тож фактично він – уособлення антихриста, диявола, батька лжі, а не учня Христа… Що має статися в Україні, яке ще лихо має спіткати нас, скільки ще синів і дочок має вбити окупант, аби українці зрозуміли, за здоров’я кого вони моляться? Причому моляться не лише на сході країни, там, де Путін з Кирилом знищили всю інфраструктуру життєдіяльності, стерли з лиця землі цілі села і міста, а й моляться щирі українці, які проживають на заході України, у славному Тернополі, Почаєві. Скільки ще треба жертв, щоб нарешті усвідомити цю недоречність?»
Я цілком підтримую ці слова. Один із моїх друзів небезпідставно вважає, що все, що останнім часом відбувається у моєму селі, – робота російських спецслужб. Московський патріархат сьогодні – це бомба сповільненої дії. Використовувати церкву у своїх цілях неприпустимо. Але кара Божа врешті- решт найде на тих, хто проклинає Україну і хоче вкотре її знищити! Нехай же Господь Бог дасть мудрості та провидіння усім українцям!
Петро Козлюк, депутат Володимир-Волинської районної ради від ВО «Свобода»
Коментарі