-Якщо б у нас раніше були програми об’єднання сходу і заходу, ми мали б іншу Україну, - переконана голова ГО «Союз українок» Віра Чайковська-Тарликова.
-Коментувати події на сході як політик не беруся, тому що там зараз надто складна ситуація. Я спілкувалася з сім’єю бізнесменів, яка приїхала в наше місто з Луганська. Чоловік – інспектор митниці і розмовляє українською, дружина Оксана – юрист і спілкується російською. Прийшовши одного дня в дитсадок за дочкою Євою і почувши, як завідуюча сказала дітям готуватися до евакуації, ці люди покинули трикімнатну квартиру з євроремонтом у центрі міста, продали машину, поклали у валізи найнеобхідніші речі, прихопили з собою кота і автобусом вирушили за туристичною путівкою в Австрію, де вже 6 років мешкає мати чоловіка. А там їм сказали: «Вибачте, але, незважаючи на те, що тут є ваша мама, прийняти вас як біженців ми не можемо. Україна велика, тож поселяйтеся там, де можна селитися». Так що луганчани знову повернулися до нас, у Володимир. Виручених за іномарку грошей їм вистачило лише на дорогу.Прихистив їх у себе депутат міської ради Леонтій Дмитрук, який, до речі, надав притулок двом родинам біженців. Якось я запитала Оксану, чому вони подалися на захід, а не в Росію. Вона відповіла, що 60 відсотків луганчан, проживаючи майже на кордоні, тісно пов’язані з росіянами родинними та бізнесовими зв’язками, тому й поїхали до східних сусідів. А вони з чоловіком вважають себе українцями і дуже хочуть жити тут, в Україні. На запитання, чому наші хлопці їдуть на схід, а їхні чоловіки стають біженцями, жінка сказала, що в їхніх краях була одна-єдина мобілізація у квітні. Мовляв, на сході дуже важко розібратися, хто і за що воює. Зараз там господарюють озброєні банди, які грабують і розстрілюють людей, відбирають у них квартири і машини. Кілька днів тому ця родина знову поїхала в Австрію: мати зателефонувала і повідомила, що добилася для них робочої візи на рік. І я не впевнена, що вони звідти вже повернуться. Ми втратили хорошу інтелігенцію, яку вивчили і виховали. Тому коментувати все, що відбувається зараз у східних регіонах, мені важко. Єдине хочу сказати: у погоні за матеріальними статками ми забули про те, що є українцями. Ми забули, що нам треба займатися вихованням українця-патріота, вихованням політиків, здатних бути достойними свого народу. Нас не треба було ділити на схід і захід та переконувати, що ми різні. Звичайно, у нас різні думки, різний менталітет, поняття духовності. Але, незважаючи на ці розбіжності, ми всі є дітьми однієї матері – України. Не заперечую, що кожна людина повинна мати певні матеріальні статки. Це дуже важливий фактор, але це привело нас до повної убогості: люди, які колись брали валютні кредити, приміром, 15-20 тис. доларів на бізнесові проекти чи житло, тепер змушені сплачувати суми, більші у декілька разів. Я вважаю це знищенням бізнесу, в тому числі й на Луганщині та Донеччині. Виграли від цього лише можновладці та олігархи, які наперед знали, що і як треба робити і де зберігати свої капітали. І аналізуючи зараз свою роботу в «Союзі українок», я зрозуміла, що ми багато втратили, бо якщо б ми раніше розробили програми об’єднання сходу і заходу, мали б іншу Україну. Та, можливо, і мало статися таке очищення, за яке ми платили і платимо людськими життями тільки через те, що маємо бездарних політиків. Тому коментувати події на сході та давати їм оцінку людям, які там не були, складно і дуже не просто.
Надія Цикалюк:
-На мою думку, все, що зараз відбувається на сході, – результат політики Росії, яка прагне розсварити українців і розорити нашу економіку, щоб потім нав’язувати нам свою волю і свої порядки. Тому й поширює брехливу інформацію про «звірства «Правого сектора» та бандерів на Донбасі», нацьковуючи брата на брата і посилаючи в Україну озброєних до зубів найманців. З іншого боку, не слід забувати, що мешканці східних регіонів – переважно вихідці з РФ, які в різний час переселилися туди і досі живуть за радянським законами. Та я вірю, що, незважаючи на все це, неоголошена війна на сході закінчиться нашою повною перемогою, бо, як кажуть: «Там, де правда, там Бог». А правда на нашому боці, адже ми відстоюємо свою державу, свою незалежність та суверенітет у той час, як усі бойовики та найманці воюють за гроші.
Олександр Приступа:
-Я переконаний, що ситуація на сході тільки виграє, якщо наш Президент не піде на поводу у Меркель, Оланда, Лаврова та інших політиків і не запровадить нового перемир’я. Цього ні в якому разі робити не можна, адже під час так званого перемир’я загинуло набагато більше наших хлопців, ніж під час активних дій АТО. Припинення вогню з боку українських сил дало змогу бойовикам зміцнити свої позиції, краще озброїтися і перегрупуватися. На сьогоднішній день Росія постійно брязкає зброєю біля наших кордонів, провокує нас літаками та гелікоптерами, які постійно перетинають повітряний простір України, щоб тільки переконати Європу «у звірствах українських силовиків» і мати привід для вторгнення на Донбас, щоб «захистити братів по крові». Так, наприклад, сталося кілька днів тому на Луганщині, де під час обстрілу загинули більше десятка людей. Та є свідки, що це були літаки, захоплені в Криму. І прилетіли вони з російського боку. Але дякуючи нашим військовим, Національній гвардії та добровольчим батальйонам, АТО зараз проходить з малими втратами. І це мене радує.
Ольга Нечитайло:
-Я ніяк не можу зрозуміти те, що зараз відбувається в Україні. Мене обурює ставлення владних чиновників та вищого військового командування до людей, які в боях віддають життя за незалежність нашої держави. Чому нашим пораненим на сході хлопцям записали в медичній картці, що травми вони отримали не в бою, а у вуличній бійці. Чому рідні військових мусять місяцями доводити комусь, що їхній син чи чоловік загинув або був поранений у зоні АТО, а не десь на території іншої області, як про це пишуть у виданих їм документах? Для чого таке приниження? Щоб не надати статус учасника бойових дій і не сплачувати компенсацію? Чому, наприклад, дивом уцілілому під Волновахою бійцю 51-ої бригади Дмитрові Шостаку працівники банку відмовили у виплаті страховки за отриману травму тільки тому, що він на два дні запізнився туди з візитом. Те, що юнакові вкрай важко пересуватися, працівників банку не обходить, бо в них, бачите, є певні правила. І винятку для учасника АТО вони не робитимуть. З іншого боку, чому про обмундирування, амуніцію, продукти і воду для солдатів повинні турбуватися звичайні люди, а не держава? Та, незважаючи на все, я вірю, що Україна була, є і буде єдиною.
Депутат міської ради Леонтій Дмитрук:
-Приймаючи в себе дві родини біженців зі сходу, я якось запитав у них про референдуми на Донбасі. Мовляв, невже людей і справді змушували іти голосувати за приєднання до Росії під дулами автоматів? І вони розповіли, що молодь взагалі ігнорувала ці так звані «народні референдуми», а от люди, старші 45-ти років, стояли по декілька годин у чергах з російськими прапорами, ішли туди навіть на милицях, скандуючи: «Донбас – це Росія!» Воно й зрозуміло, адже молоді люди спілкуються між собою в Інтернеті та мають значно більше інформації про реальні події в Україні та світі. Про життя за часів Союзу вони знають лише з книг та розповідей старших, тому й хочуть, на відміну від старшого покоління, жити у європейській державі.
Підготувала Валетнина Савчук.
Коментарі