Поїхавши працювати в Словаччину, Микола Грищук зумів здійснити свою мрію

Учитель приватної середньої професійної школи м. Сеніца, який родом із Володимира, розповів про перспективи і можливості для учнів та педагогів, що перед ним відкрила Словаччина.
Микола Грищук раніше працював програмістом у Володимир-Волинському відділенні ПАТ «Укртелеком». Проте потрапив під скорочення. Два роки провів у пошуках роботи. За цей час став на облік в місцевому центрі зайнятості, де написав бізнес-план «Гурток робототехніки». Мрією було створення гуртка, де діти навчалися б програмування й робототехніки. Але ця ідея, на жаль, нікому не була потрібна. Чоловік довгий час шукав партнерів у школах й серед учнів, та не знайшов. А зараз пан Микола став учителем приватної школи в Словаччині, де його здібності цінують, переймають досвід і знання.
-Коли я ще працював в «Укртелекомі», був головою екзаменаційної комісії Нововолинського електромеханічного коледжу. Напевно, тому мені дозволили створити гурток і проводити заняття з робототехніки для студентів. Після скорочення я почав шукати роботу. Цілеспрямовано переглядав вакансії в Інтернеті. Одного разу мені потрапило на очі оголошення про вакансію вчителя інформатики у Словаччині. В ньому було написано, що шукають людину до 30 років. Минулого літа ми разом із сином і невісткою здійснили подорож до Відня. Одразу ж вирішили поїхати до міста Сеніца, оскільки це близько, 70 кілометрів від Відня. Я взяв із собою трохи своїх «іграшок». Коли ми приїхали, то виявилося, що це приватна школа. При зустрічі з її власником я показав ці «іграшки». Не знаю, як це сталося, але він запропонував мені працювати в цьому навчальному закладі.
-Миколо Івановичу, чи важко було адаптуватися до умов на новій роботі, та ще й незнайома мова?
-Приїхав я не 1 вересня, а 15 серпня, щоб трохи підучити мову. Мовний бар’єр для вчителя – це велика проблема, тому довелося попрацювати, підготовка до занять займала 4-5 годин. Коли почав навчати у школі, було дуже важко, та колеги мені всіляко допомагали. Сприяло ще й те, що у школі є мультимедійне обладнання. Зокрема в шести комп’ютерних класах є інтерактивні дошки, у більшості класів – проектори. Є навіть такі речі, яких в Україні я не бачив, наприклад, комплекси для інтерактивного тестування. Спростило звикання до школи й те, що раніше я працював учителем інформатики. Саме тому власник школи і прийняв мене на роботу, маю два дипломи про вищу освіту. Я закінчив Київський політехнічний університет. А коли почав навчати дітей, закінчив екстерном Луцький педагогічний інститут. І став першим українським вчителем у цій школі.
-Чи можуть там навчатися українські діти?
-У приватній школі міста Сеніца вже декілька років навчаються українські діти. Цього року було вісімнадцять учнів з нашої держави. Взагалі для українців там навчання недороге. В державній школі українцям важче, адже в першу чергу там потрібно знати словацьку мову. А в приватній школі цього не вимагають. Проте щодня в учнів першим уроком є вивчення словацької мови. За рік діти можуть майже досконало вивчити її, засвоїти граматику і навчитися говорити словацькою. Та цьогоріч був створений український клас для наших дітей.
-Пане Миколо, а чи дороге навчання у приватній школі Сеніци?
-Сеніца знаходиться на заході Словаччини у Трнавському окрузі, за 50 км від Братислави. Від Володимира-Волинського приблизна відстань 750 кілометрів. Навчання для українців у школі коштує 50 євро на місяць. Обід в їдальні – 1,5 євро. Годують дуже добре. Житло разом із сніданком і вечерею коштує приблизно 50 євро. Діти проживають в гуртожитку. Найдорожчим є медогляд, який вони мають пройти при вступі у школу, коштує 200 євро. Я вважаю, що загалом навчання дитини у Словаччині може оплатити сім’я середнього достатку.
-Чи можете розповісти про сам процес навчання? Чим відрізняється від української системи освіти?
-Спершу діти навчаються в початковій школі 9 класів. Усі початкові школи розташовані за місцем проживання дітей. Далі учні переходять у середню школу. Це ще чотири класи. Всі середні школи – професійні. Дитина, закінчуючи середню школу, отримує професію. Випускника цієї школи можна порівняти із випускником коледжу в Україні.
Усі умови для учнів на дуже високому рівні. Також є багато можливостей займатися спортом і відпочивати. А ще випускники середньої школи отримують дипломи європейського зразка і мають змогу вступити у вуз будь-якої країни Шенгенської зони. Цікаво, що всі учні мають право на безкоштовний проїзд залізницею в межах Словаччини.
-Миколо Івановичу, а як у школі віднеслися до Вашого захоплення роботами?
-Навчання з комп’ютерних предметів у середній школі м. Сеніца орієнтоване більше на програмування. Моя пропозиція займатися електронікою отримала схвалення власника закладу, який попросив написати навчальний план з предмету «Основи електроніки» на 2018-2019 навчальний рік. Думаю, що електроніка мені подобається більше, ніж програмування. Одразу ж вдалося там організувати гурток робототехніки. Дуже сподобалося ставлення власника школи до цієї ідеї. Коли я підійшов до нього і розповів про гурток, він одразу виділив гроші на все необхідне. Від такої реакції я ледь не просльозився, бо у Володимирі, розповідаючи про гурток робототехніки, я зрозумів, що він нікому не потрібний. А там у всьому допомагають.
Олексій Біянов, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі