У Маркостав дістатися не так просто: мені довелося кілька кілометрів іти трасою, а потім звернути на «крейдяну» дорогу. Розумію, що з таким сполученням аж ніяк не заздрю молоді, якій хочеться різноманітного життя. І все ж є у цьому селі люди, які не зважають на перешкоди і живуть на повну. Наприклад, 21-річний Юрій Дехтяров. Він мешкає у Маркоставі з мамою, бабусею і дідусем. Жінки тримають господарство, а дідусь Юрія працює механіком у Володимир-Волинському АТП. Хлопець закінчив школу, вступив у місцеве ВПУ на продавця продовольчих і непродовольчих товарів, але за спеціальністю не працював жодного дня. Натомість Юрій приносить у домівки людей свіжу пресу та пенсію. «Якось до моїх вух дійшла новина, що в село Маркостав, де я живу, потрібен поштар. Я тоді якраз мав їхати у відділення зв’язку по бандероль і заодно розпитав про роботу працівників пошти. Питання вирішилося миттєво, і вже з нового тижня я вийшов на роботу», - розповідає хлопець.
Як і будь-яка нова справа, ця спочатку видалася Юрієві досить важкою, але звик він доволі швидко. Окрім того, хлопець із тих, хто залюбки цікавиться робочим процесом у колег, а ті із задоволенням дадуть йому пораду. У жовтні минуло два роки, відколи Маркостав отримав молодого поштаря. «Мені подобається моя робота. Це насамперед спілкування з людьми, що мені й підходить», - каже Юрій Дехтяров. Однак зазначає і мінуси поштарства. Зокрема, взимку найважче долати шлях від Маркостава до Бубнова і назад. Мимоволі згадую свою сьогоднішню мандрівку і розумію, що у холодну пору року, коли дорогу замітають кучугури снігу, а мороз проймає наскрізь, все набагато важче. Але Юрій, звісно, звик: «То і спорт заодно, і веселощі». Розповідає, як одного разу торік вирішив скоротити взимку дорогу і пішов навпростець полями. Сніг був замерзлий, мов покритий льодом, по ньому було слизько йти, а місцями він проламувався. Хлопець падав, але підводився знову. Уявляю, яка поважна місія у сільських поштарів, і проймаюсь історією, усміхаючись. Ще одним недоліком своєї роботи Юрій вважає низьку заробітну плату.
Поштарство займає не весь час, тому Юрій активно розвиває своє хобі. Хлопець фотограф-початківець, нещодавно купив свій перший фотоапарат. Розповідає, що до того робив світлини на камеру в телефоні. «Я просто робив знімки, щось було не дуже, а інше – вдалим. І оте все вдале, мабуть, дало старт. Що ж тут говорити: хто не любить подивитися на чудову картинку? Часто виходжу на полювання за гарними знімками, беручи з собою телефон і збільшувальну лупу, через яку, власне, роблю макрознімки», - розповідає про свою пристрасть Юрій. Його наполегливість вражає, а переглядаючи знімки хлопця, відзначаю і неабиякий смак. Особливо фотогенічним є песик Топік – улюбленець поштаря з Маркостава. «Так, я його вже надто часто фотографую. Він така собі Інтернет-зірка. Багато людей його любить», - усміхається хлопець. Відбираю фото Юрія, щоб показати читачам газети. У руках хлопця голуб. Пояснює: «Пам’ятаю, як у жовтні 2014-го року він прилетів на наше подвір’я і сів на даху, а я тим часом швидко набрав жменю пшениці і простяг руку – він, не думаючи, злетів, приземлився на неї і став поїдати пшеницю. Так голуб кілька днів був у нас, гуляв, літав, але потім полетів назовсім, і більше ми його не бачили». Роблю висновок, що всілякі звірятка і птиці люблять хлопця, вочевидь, і він любить тварин. Юрій розповідає, що серед книг, котрі захоплено читає, найбільше притягують його увагу оповіді про природу, тварин, за якими вели спостереження, а потім все це з використанням професійної лексики записали на папері. «Та й сам я не відстаю: дуже часто ходжу в мандрівки, шукаючи пригод. І лисицю, і козулю, і вовка зустрічав. Природа дає спокій і натхнення», - каже 21-річний маркоставець.
m» проводить двічі на рік: у день народження співака та в день його смерті. Назва співзвучна із піснею Майкла, яку він виконав у дуеті із сестрою Джанет», - посвячує мене в деталі свого захоплення Юрій Дехтяров.
Аліна Зай, с.Маркостав, Володимир-Волинський район
Коментарі