21 листопада пораненого в АТО бійця Юрія Фоміна не пустили в маршрутку. Це трапилося на володимир-волинській автостанції. Чоловік у складі 51-ї ОМБр, мужньо захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України від російського агресора, зазнав важкої травми, через яку і втратив можливість нормально ходити. Та замість людського розуміння й милосердя боєць отримав порцію образ від контролера, яка хотіла змусити постраждалого піднятися крутими східцями до каси по квиток.
Важко зрозуміти, як сьогодні, у час, коли немає чужих дітей, бо всіх об’єднала війна, є такі байдужі, безсердечні люди, які не усвідомлюють ціни героїчного подвигу своїх захисників.
Цілий тиждень не могла займатися своїми справами та спокійно спати уночі жителька села Жовтневого Володимир-Волинського району пані Марія, яка стала свідком неприємних подій на автостанції у місті. Висловити власне обурення стосовно випадку, що зачепив її за живе, жінка прийшла у редакцію.
-21 листопада о 14:35 до платформи під’їхав рейсовий автобус «Володимир-Волинський – Свійчів». Як завжди, до нього нахлинула юрба людей, з-поміж яких чувся лайливий голос розлюченої контролерки. Жінка не пропускала безбілетних пасажирів до салону, шарпаючи та відштовхуючи їх від маршрутки. Вона не зупинилася і перед моїм односельчанином, який ледве тримався на милицях, пробуючи увійти в автобус. Замість розуміння та співчуття чоловік отримав порцію грубіянства від контролера, яка ніяк не реагувала на прохання людей пропустити чоловіка, на їхні слова, що він є учасником АТО і ногу втратив, захищаючи нас від агресора. Проте жінку це не переконало, вона вперто стояла на своєму. Терпіти образи контролера чоловік довго не зміг – розвернувся та пішов до таксі. Коли ж розлючені пасажири запитали прізвище «шановної», вона, нічого не сказавши, покинула платформу, - розповідає про інцидент пані Марія.
Постраждалим виявився Юрій Фомін – мешканець села Жовтневого. За неофіційними даними, чоловік був призваний під час першої хвилі мобілізації у квітні. У складі 51-ої ОМБр брав участь в антитерористичній операції, в ході якої втратив ногу. Пройшов відповідний курс лікування, а тоді йому поставили вітчизняний протез, який постійно мусить перевіряти у лікарів. Того дня Юрій якраз їхав з чергового прийому в обласній лікарні.
Спантеличена жінка-очевидець не розуміє, як сьогодні, у час, коли немає чужих дітей, бо в країні триває війна, є такі байдужі безсердечні люди...
Аліна Джарига, м.Володимир-Волинський
Коментарі