На 97-му році життя відійшла у вічність Макарук Онисія Арсентіївна — зв’язкова Української повстанської армії, учасниця національно-визвольного руху, патріотка України.
Про це повідомили у фейсбук-спільноті Старозагорівського старостинського округу.
У 16-річному віці Онисію Макарук було заарештовано та засуджено до 10 років таборів важкої праці за боротьбу за незалежність України. Дев’ять років вона провела в неволі, зазнаючи виснажливої праці та допитів із тортурами, які проводили співробітники КГБ. Попри жорстокі знущання, молода дівчина не зрадила побратимів і не видала жодного члена УПА.
Після повернення на батьківщину Онисія Арсентіївна багато років працювала ланковою в колгоспі, а згодом займалася створенням і організацією швейної майстерні в «Побутовому». До останніх днів життя вона залишалася щирою патріоткою, а її найбільшим бажанням була вільна, незалежна, суверенна та процвітаюча Україна.
Чин похорону відбувся 7 лютого 2022 року о 12:30 у будинку, де проживала покійна. Після цього відбулася заупокійна служба в храмі Успіння Пресвятої Богородиці села Старий Загорів.
Вічна шана та світла пам’ять Онисії Арсентіївні Макарук.
Про жінку із села Старий Загорів, яка стала живим свідком подій Другої світової війни, репресій радянського режиму та боротьби українських повстанців за незалежність України, також йшлося у відеосюжеті телеканалу Аверс.
Ще зовсім юною, у 16–17 років, пані Онисія була залучена до діяльності українського визвольного руху.
За словами Онисії Макарук, у той час у місцевому монастирі переховувалися повстанці та діяли партизанські загони. Вони друкували листівки, їздили по селах, святкували українські свята та переконували людей триматися України. Попри жорстокі катування, дівчина не видала ні місць сховку, ні імен воїнів УПА.
«Я знала, як друкували листівки, але нічого не сказала. Бог дав мені сили витримати», — згадує пані Онисія.
За свою принципову позицію вона зазнала репресій: спершу – заслання до Сибіру, а згодом, у 1953 році, перед звільненням, – важка праця на каменоломнях у Казахстані. Повернувшись на Батьківщину, жінка створила сім’ю, закінчила школу та організувала швейну майстерню, де працювала як керівниця й організаторка.
Люди, які знали Онисію Макарук, згадують її як добру, сильну та справедливу людину, попри нелегку долю, яку їй випало прожити.
На момент зйомок у липні 2024 року стан здоров’я бабусі погіршився – її забрала швидка допомога до Луцька. За словами сина, ставлення до людей такого поважного віку часто залишається неналежним. І дарма, адже саме вони є носіями унікальної історичної пам’яті.
«Молодь має вчитися у таких людей. Ми трималися – і вам треба триматися», – каже пані Онисія, хоча зізнається, що нині їй уже важко говорити через високий тиск.
Історія, кажуть, циклічна. Та й досі важко повірити, що події, схожі на ті, які пережила ця жінка у юності, знову відбуваються за вікном.
«Дякую, що ви мене відвідали. Серце болить, але так хочеться знати, що робиться», – говорить вона на прощання.
Коментарі