Оваднівський сільський голова, безпідставно образивши людину, пробачення просити не збирається

Стомлене від нелегкого життя обличчя, задумливий, сповнений гіркоти погляд, привітна і водночас тривожна посмішка – таким виглядав Григорій Світящук, мешканець села Суходоли, коли завітав до редакції «Міста вечірнього». А привела його пекуча образа, яку нелегко йому подолати самому.
Григорій Єрофійович народився в селі Нудижі Любомльського району. Після школи освоював різні професії, але остаточний вибір припав на одну з нововолинських шахт. Про те, як далі складалося життя, як боровся з важкою недугою, говорити не хоче. Мовляв, це нікому не цікаво, це лише моє, особисте… Нині господарює разом з родиною у власній садибі в Суходолах.
Того дня, 18 жовтня, Григорій Світящук разом з дружиною Надією Іванівною поїхав на базар в село Головно продавати зерно. На зворотному шляху, вже минувши Вербу, зробили зупинку. Григорій Єрофійович мав потребу оглянути машину. В цей час з боку Володимира-Волинського на великій швидкості їхала іномарка. Порівнявшись з автомобілем Світящуків, вона зупинилася. З машини вийшов чоловік, який, нічого не пояснюючи, став фотографувати Григорія та його дружину.
Можливо, конфлікту вдалося б уникнути, якби в ту хвилину, коли Світящук рушив своїм авто, під колесами щось не загриміло. Наче зла сила забажала зупинити машину. Призупинилася й іномарка. І ось тоді Григорій поцікавився у незнайомця, навіщо його фотографували. Відповідь приголомшила чоловіка. Виявляється, він мав справу з оваднівським сільським головою Сергієм Панасевичем, який звинуватив Григорія Світящука в тому, що той нібито викинув над трасою сміття.
-Скажіть, - запитує Григорій Єрофійович, - хіба є логіка в тому, щоб я із Суходолів вивозив сміття під Вербу? Та я сам живу над трасою і веду постійну боротьбу за те, щоб узбіччя були чистими. Я просив пана Панасевича показати мені те сміття, але він відмовився. Я йому і документи свої пред’явив, і порожні мішки з-під зерна показав, але він наполягав на своєму. Мені стало дуже гірко на душі, й наступного дня, 19 жовтня, я записався на прийом до голови райдержадміністрації. Наталія Василець вислухала мене, спочатку не могла в таке повірити, а потім попросила пробачення. А за що вона має переді мною вибачатися? Хай би оваднівський голова вибачився. Як виявилося, пан Панасевич у цей час знаходився в районній раді. Він зайшов до кабінету, але своєї вини не визнав. «А що я зробив? – дивувався очільник. – Можете подавати на мене до суду!» Я до суду, звичайно, подавати не збираюсь, але статтю в газеті пообіцяв. «Пишіть хоч у Київ!» - відрізав він.
Ось так ображена людина навіть у районній установі не змогла добитися правди. На питання про те, як йому чинити далі, Григорій Світящук не отримав відповіді.
На жаль, сьогоднішнє українське суспільство не знаходить відповіді на безліч питань, що суперечать моралі та логіці. Чому ті, за кого ми віддаємо свої голоси, потім дивляться на виборців як на нижчу расу? Чому дозволяють собі зверхність, приниження і навіть свавілля? Чи для того ми за них голосуємо, аби вони потім топтали нашу гідність? Кожній людині притаманні необдуманість, запальність, але тільки безмовний пес, вкусивши, не в змозі попросити пробачення. А людина може і повинна… Тому що вона – людина, тому що, звертаючись у молитві до Бога, ми всі просимо простити гріхи наші й готові простити тих, хто перед нами завинив. А чомусь не поспішаємо попросити вибачення у тих, перед ким завинили самі.
Григорію Єрофійовичу дуже боляче. І він хоче знати думку інших людей з приводу цього інциденту. Й не обов’язково на сторінках газети. Григорій Світящук готовий зустрітися з усіма бажаючими. Свій номер телефону він залишив у редакції.
Антоніна Булавіна, с.Суходоли, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі