Особисті амбіції голови громадської організації і байдужість деяких посадовців переважають здоровий глузд

Уже третій рік поспіль воїни-афганці не можуть вирішити питання щодо вшанування пам’яті загиблого побратима Олексія Мельничука.
На особистий прийом до народного депутата України Ігоря Гузя завітали полковник у відставці, ветеран Збройних сил нашої держави, учасник бойових дій в Афганістані, інвалід війни Андрій Вітовщик та його побратим – прапорщик у відставці, інвалід війни ІІ гр. Іван Жовмер. Вони розповіли історію, яка і дивує, і водночас обурює. Ветерани просили депутата посприяти у вирішенні питання щодо встановлення на будівлі ЗОШ с.П’ятидні меморіальної дошки, виготовленої ще в березні минулого року, на честь загиблого в Афганістані майора Олексія Мельничука – ст. помічника начальника оперативного відділення 201 МСД, який до призначення і під час вводу військ в Афганістан був на посаді начальника розвідки 149 Гвардійського Ченстохівського мотострілецького полку. Як виявилося, воїни-афганці уже третій рік не можуть отримати відповідний дозвіл.
Бойові побратими загиблого майора виступили з ініціативою увіковічнити його пам’ять ще в січні 2013р., подавши заяву тодішньому голові районної ради Степану Слащуку. Отримали відповідь, що для видачі дозволу потрібні звернення від міськрайонної організації «Українська спілка ветеранів Афганістану» та архівні документи, які підтверджують заслуги Олексія Мельничука перед Батьківщиною. Здавалося б, жодних проблем із цим не буде. Однак голова місцевої спілки ветеранів Афганістану Іван Омельчук відмовився підписувати звернення.
-Він рубає під корінь будь-яку хорошу ініціативу, що надходить не від нього особисто. Тут беруть гору власні амбіції нашого голови, - так пояснили відмову Івана Адамовича підписувати документ Андрій Вітовщик та Іван Жовмер. І додали:
–Нас глибоко дратує, що Омельчук поширив брехливу інформацію щодо обставин загибелі Олексія Мельничука, який уже 35 років покоїться у сирій землі. Якби було щось не так, то його портрет не висів би першим на «Алеї героїв», що була розміщена біля штабу 149 полку в Афганістані, де вшановувалися лише ті загиблі військовослужбовці, які мали вищі державні нагороди. Крім цього, є двоє живих свідків, які добре знали майора і можуть все підтвердити. Це його друг ст. прапорщик Микола Свєтной та колишній сусід, підполковник Леонід Бовсуновський. Третім, хто добре знав усі події і разом з нами добивався справедливості, був нині покійний Василь Каленик. Тож ми вимагаємо звітно-виборних зборів, де буде переглянуто кандидатуру голови Володимир-Волинської спілки ветеранів Афганістану Омельчука, бо те, що він робить, – свавілля!
На додачу виникли проблеми і з архівними документами. Андрій Вітовщик спочатку написав запит, а потім сам їздив у київський архів, де документи мають зберігатися, однак отримав відповідь, що таких в архіві немає. Пояснити це взагалі важко, адже після війни Андрій Васильович працював у військкоматі й особисто надсилав папку в Київ.
Але на цьому бойові побратими не зупинилися. Вони звернулися до заступника голови міськрайонної організації ветеранів Великої Вітчизняної війни Миколи Селецького. Після цього голова організації Володимир Сєдой написав відношення, що ветерани підтримують ініціативу воїнів-афганців. Але цього було недостатньо. Тоді поїхали у П’ятиднівську сільраду з надією отримати дозвіл, однак їм відмовили – знову ж через відсутність архівних документів, які загубилися десь у столиці, а архіваріуси, ймовірно, просто не захотіли їх шукати. Отже, вийшло замкнене коло.
Час ішов, нічого не мінялося. Виникла потреба повторно звернутися у ветеранську організацію, щоб взяти нове відношення, але цього разу із незрозумілих причин звідти надіслали відповідь, що правління організації солідарне з Іваном Омельчуком…
Втім, не втрачаючи надії, що здоровий глузд все ж переможе, Андрій Вітовщик та Іван Жовмер потурбувалися про виготовлення меморіальної таблички. Кошти на це надав керівник ТзОВ «П’ятидні» Валерій Діброва. І ось уже рік пам’ятний знак чекає, щоб зайняти своє гідне місце.
Ігор Гузь пообіцяв ветеранам, що дане питання буде вирішене позитивно, а також, на їхнє прохання, сприятиме отриманню дозволу на встановлення аналогічної меморіальної дошки щодо вшанування пам’яті загиблого минулого року учасника АТО, уродженця с.П’ятидні Володимира Крохмаля.
Іван Жовмер та Андрій Вітовщик нещодавно побували у П’ятиднівській школі, мали розмову з директором Надією Зволянською, яка цілком підтримала їхню ідею. Ветерани були розчулені, побачивши у фойє навчального закладу гарно оформлені стенди з інформацією про гордість села - двох загиблих на локальних війнах у 1980-му і 2014-му мужніх односельчан.
Відтак з’явилася надія, що й урочисте відкриття меморіальних дошок вшанування пам’яті Олексія Мельничука і Володимира Крохмаля відбудеться уже найближчим часом в один із святкових днів. Пам’ятні знаки планують встановити поруч на стіні навчального закладу, де вчилися обидва герої.
Олексій Олександрович Мельничук народився 1 травня 1939р. у с.П’ятидні Володимир-Волинського району. Закінчив семирічку в рідному селі та Володимир-Волинське ПТУ №8. Працював трактористом. У 1957р. був призваний в армію, де залишився на надстрокову службу. Закінчив військове командне училище і присвятив своє життя справі захисту Вітчизни.
У Республіці Афганістан перебував з грудня 1979р. Дослужився до майора, був начальником розвідки 149 Гвардійського мотострілецького полку. З травня 1980р. – старшим помічником начальника оперативного відділення 201 мотострілецької дивізії.
Загинув у бою 21 травня 1980р. Був нагороджений двома орденами та шістьма медалями. Похований у рідному селі П’ятидні.
Міла Сергєєва,м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі