Уже 5 років у Зимнівській ОТГ діє добровільне об’єднання воїнів АТО, яких турбує прийдешнє рідного краю.
- Людина є те, у що вона вірить. Вислів чіткий і коментарів не потребує. А біда наших людей у тому, що вони перестали вірити в себе. І це найбільше насторожує, тому що не може бути особистості без мети в житті. У когось ця мета – купити острів, хтось мріє про літак, комусь важливішим є будинок, а для декого мопед – найвище щастя. Але все це для себе, а коли постає питання про те, щоб зробити мінімальний внесок на користь дітям, то основна маса закидає: «Для чого це мені?» Із таким підходом ми не будемо жити заможно. Найперше потрібно розпочинати із себе, а не дивитися на інших.
Ці слова належать керівнику ГО «Спілка ветеранів війни і громади» Олександру Сорочуку. Уродженець села Зимне, він закінчив Луцький біотехнічний інститут, де здобув професію еколога. У 2014-2015 роках у складі 51-ї ОМБр брав участь у гарячих точках російсько-української війни, воював під Іловайськом та в інших місцях Луганщини і Донеччини. Війна не тільки загартувала характер і душу. Молодий чоловік зрозумів, що народ, який захищаєш, повинен жити краще. А для цього кожен має докласти зусиль, на які здатний.
- Я належу до тих людей, які мають свою думку і твердо цього дотримуються. У нашому суспільстві давно встановилося дивне правило жертовності. Хтось заради когось повинен жертвувати. Хтось комусь щось заборгував. Це не так. Усі люди приходять у цей світ для життя. Кожен має свої зобов’язання перед суспільством і повинен їх виконувати. А хвалитися тим, що ти десь був, у чомусь брав участь, не варто. Не треба бути впевненим, що всі вчителі, лікарі, військові насправді є абсолютно хорошими людьми. У кожній сфері є різні люди, з різними характерами, з різними поглядами на життя. Всюди є егоїсти, кар’єристи, боягузи, підлабузники тощо, – висловлює свої погляди Олександр Васильович.
Мабуть, саме така позиція допомогла йому знайти однодумців, таких же людей, які пройшли горнило війни, і разом вони вирішили створити в Зимному рекреаційну зону. Ініціатива належала підполковнику у відставці Сергієві Тимошику. Територія, яку обрали для майбутньої зони, була дуже зарослою і засміченою. Спільними зусиллями окультурили її. Роботи було багато. Неодноразово доводилося звертатися по допомогу до сільського голови В’ячеслава Католика та до місцевого фермера Руслана Кротача, які з розумінням підходили до проблеми, допомагали з транспортом та інвентарем. Звичайно, траплялися люди, які скептично ставилися до задуму активістів, але заповзятлива команда на це не зважала. Хотілося не тільки облаштувати місце для зустрічей, для святкування народних та державних свят, для релаксації в колі друзів, а насамперед для людей.
У 2019 році організація була офіційно зареєстрована, виділено спеціальне приміщення, де учасники спілки можуть обговорювати свої справи. Нині у спілці 22 учасники. Це не тільки ті, що воювали на сході, а й інші чоловіки, які забажали приєднатися до активістів-атовців. На території рекреаційної зони створили дитяче містечко, розчистили водойму, куди запустили рибу, і тепер друзі проводять час разом і на риболовлі.
- На жаль, не відкликаються на наш заклик побратими з інших сіл громади, - каже пан Олександр. – Не маю права їх судити. У кожного свої проблеми, своя позиція, але чим більше нас буде, тим більше зробимо добрих справ. Я дякую своїм активним і невтомним товаришам Віталію Мотузюку, Андрію Оксентюку, Дмитру Венеку, Віталію Мараховському та іншим. Ми завжди відкриті для тих, хто хоче долучитися до нашої спілки.
На запал зимнівських ветеранів війни відгукнувся і відомий володимирський архітектор та громадський діяч Андрій Гнатюк. Він створив ескізні фото рекреаційної зони «Атошник» у селі Зимне. На жаль, затяжний локдаун завадив реалізації соціальних проєктів.
Звичайно, члени спілки не тільки дбають про створену ними рекреаційну зону. Вони підтримують один одного, намагаються вирішити проблеми своїх товаришів по зброї. Найболючішим питанням є придбання атовцями землі. Виявляється, проблема в тому, що відсутній офіційний документ, який підтверджує таке право учасника АТО. Це було свого часу сказано прокламаційно.
- Ми повинні всі робити те, що в наших силах. Не стояти осторонь, не зображати із себе жертв і не шукати у когось борги. Це наша земля. Тут житимуть наші діти та внуки. Це для них, заради їхнього майбутнього ми живемо і працюємо. Байдужість недопустима. Ця країна потрібна тільки нам, - сказав насамкінець Олександр Сорочук.
Антоніна Булавіна, с. Зимне, Володимир-Волинський район
Коментарі