«Це було ще у лютому. Ми з Іванкою (найближча подруга – авт.) подивилися черговий випуск шоу «Панянка і селянка», після чого я пожартувала: «А що буде, якщо і я для приколу запропоную телевізійникам себе в якості героїні передачі? Цікаво, вони на це відреагують?» - «А давай!» - підтримала мене подруга. Ми швиденько знайшли на сайті телеканалу «ТЕТ» потрібну анкету, внесли туди всі дані й відправили, - розповідає Інна. – Чесно кажучи, на те, що моя кандидатура їм підійде, я не сподівалася. Та одного дня мені зателефонувала адміністратор шоу і запропонувала приїхати в Київ на співбесіду або ж відповісти на деякі запитання по скайпу. Витрачати гроші на дорогу до столиці заради кількох хвилин розмови не було сенсу, тому я обрала скайп. За характером я досить прямолінійна, не вмію кривити душею і завжди кажу людям те, що думаю. А телевізійники, як з’ясувалося, якраз таку дівчину й шукали».
Інна народилася у сім’ї простих трудівників. Батько працює водієм, мама – диспетчером на станції « Центральна». Тож про те, що десь є зовсім інше життя, життя золотої молоді з шикарними іномарками, розкішними ресторанами, бутіками і салонами краси, дівчина знала лише з телепередач та фільмів. Закінчивши школу, Інна навчалася у ПТУ №11, де отримала спеціальність кухаря-кондитера. На час зйомок вона працювала барменом у нічному клубі «Донбас», часто їздила в село до мами і допомагала їй у господарських справах. А ввечері сідала перед телевізором і дивилася улюблені молодіжні шоу. Про те, щоб стати героїнею одного з них, вона спочатку не думала. Все сталося спонтанно.
Мама Інни, Віра Петрівна, яка проживає у селі Литовеж Іваничівського району (у квартирі в Нововолинську дівчина мешкає сама), почувши від доньки про цю затію, спочатку розсердилася, запротестувала і почала її всіляко відмовляти, але потім погодилася.
-Я до останнього не знала, куди мене переселять, але, почувши про Харків, зраділа. За своє коротке життя трішки встигла подорожувати Україною, а от у Харкові ніколи не була. Місто мені дуже сподобалося. На вокзалі (квиток на поїзд надіслали з телеканалу) мене зустріла Аніна подруга на «Ролс-ройсі» і повела на квартиру, яка вразила розкішшю і комфортом. У ній, ніби в казці, я прожила три дні. Аня, яку друзі називають Афродітою і з якою ми помінялися ролями, – власниця шлюбного агентства. У подібних шоу вона бере участь уже вп’яте. Під час нашої зустрічі в кафе (а зустрілися ми лише після закінчення зйомок у Києві) вона розповіла, що зазвичай щомісяця витрачає на одяг, косметику і салони краси понад 4 тисячі доларів. Мені ж на кишенькові витрати залишила на перший день півтори, на другий – три, а на третій – п’ять тисяч гривень, тобто практично мою піврічну зарплату, - розповідає Інна.
«Участь у шоу сподобалася, тому хочу спробувати себе ще в інших ролях»
-Першого дня я вчилася танцювати на 15-сантиметрових підборах «гоу-гоу», що мені дуже не сподобалося, бо хоч і ношу туфлі на каблуках, але ж не на таких високих. Звичайно, спершу я трохи розгублювалася перед камерами, але потім вже не звертала на них уваги. Другий мій день у Харкові розпочався з візиту у шлюбне агентство, де познайомилася з друзями Ані та спробувала підібрати жениха для однієї молодої леді. Потім вчилася красиво ходити у туфлях на тих же 15-сантиметрових підборах на заняттях грації, де Аню разом з іншими красунями готували до участі в конкурсі краси. Третій день був найприємніший. Спочатку я відвідала салон краси, де мені зробили чудову зачіску та макіяж. А от дуже дороге плаття, яке підібрала для мене дизайнер Анна Яковенко, мені не сподобалося. Оглянувши себе в дзеркалі, я сказала, що не наважуся поїхати в такому навіть у село до мами. Анна образилася, але я й справді виглядала в цій сукні так, ніби одягла на себе якийсь мішок. Тому, маючи в кишені чималеньку суму, спробувала з допомогою місцевого модельєра підібрати одяг, який мені більше пасував. Потім ми з тіткою Ані Ольгою поїхали в елітний гольф-клуб, де мене вчили грати у гольф. У лунку я влучила з першого удару, а вечір ми провели у ресторані. Словом, своєю участю в шоу я задоволена. Тепер хочу спробувати себе ще у якійсь ролі й подала заявку на участь у передачі «Сімейні драми». Чи змінилося моє життя після шоу? Ні, якихось кардинальних змін не відбулося. Хіба що я змінила роботу і зараз вже майже два місяці намотую котушки на «Хан-електробау». Трішки змінилося моє ставлення до себе. Я стала зовсім по-іншому мислити. Раніше могла, наприклад, дозволити собі не працювати, сидіти на шиї у батьків, тепер же намагаюся чогось добитися сама, розширити свій кругозір і стати, якщо не панянкою, то цікавою особистістю. У мене з’явилася ціль, - посміхається дівчина.
Життєрадісність допомогла панянці перетворити незручності на веселу пригоду
Що стосується «панянки», то Афродіта, яка звикла до розкоші та комфорту й уперше в житті їхала громадським транспортом, була трохи шокована цим і не зовсім новою сантехнікою у квартирі нововолинянки. Не принесла їй задоволення і піша прогулянка – спочатку від автостанції на 6-й мікрорайон, де мешкає Інна, а наступного дня – розбитими, з вибоїнами дорогами у с.Литовеж. Та природна життєрадісність і оптимізм допомогли дівчині перетворити ці незручності на веселу пригоду, про що вона згодом зі сміхом розповідала при зустрічі Інні.
Вірі Петрівні дуже сподобалася весела, вихована і кмітлива панянка, яка не скиглила і не скаржилася на незвичні для неї умови. З жартами і примовками вона блискуче впоралася зі своїми завданнями: зрізала кілька сухих гілок на дереві; гублячи у кров’яній каші стрази з довгих нігтів, начиняла кров’янку; плачучи різала цибулю; фарбувала клітки для кролів і просила перукарів з місцевого салону краси «Катрін», а після невдачі там – ветеринара безплатно підстригти та причесати Іннину собачку Ніку, оскільки нововолинянка залишила їй усього 40 гривень. Непогану виручку закладу принесла Аня у перший день свого приїзду в Нововолинськ, простоявши майже до ранку за стійкою бару нічного клубу «Донбас».
-А от шашликами, на які запросили ми Афродіту, їй так і не дали поласувати організатори шоу. Знявши кілька кадрів, вони сказали Ані збиратися додому, - доповнює подругу присутня при нашій розмові Іванка.
Ксеня Лучко, м.Нововолинськ
Коментарі