Одним із важливих джерел пізнання минулого краю є літописи. Як правило, писалися вони при дворах князів або ченцями в монастирях. Досить цікавим писемним документом, в якому, поміж іншого, описана історія Володимирщини, є Галицько-Волинський літопис.
Галицько-Волинський літопис складається з двох частин. Перша описує життя і діяльність короля Данила Галицького, звеличується його державотворча діяльність як продовжувача традицій великих князів київських. Ця частина писалася в місті Холмі, де Данило Романович збудував нову столицю Волинсько-Галицького князівства.
Волинська частина літопису розпочинається 1261 роком, вона писалася в нашому місті, при дворі князя Володимира Васильковича – племінника Данила Галицького. Хоча історики припускають, що літописець міг знаходитися в літній резиденції князя – місті Любомлі.
Літопис містить величальні пісні – так звані «слави» князям, які схожі на обрядово-величальні колядки.
Багаторазово згадується у літописі наше місто Володимир. Зокрема, під 1289 роком описаний похорон князя Володимира Васильковича : «… і плакало за ним множество володимирців – і німці, і сурожці, і жиди плакали як при взятті Єрусалима, бо милостивий він був до багатьох убогих». Ця цитата досить цікава, бо свідчить, що поруч із місцевим населенням у 13 столітті проживали люди різних національностей. Володимир Василькович – освічена і заможна людина епохи Середньовіччя, благодійник, який подарував коштовні рукописи та ікони Успенському собору (храм цей теж неодноразово згадується на сторінках літопису) та монастирю Апостолів на Білих Берегах. Літописець описує чудо – тіло померлого князя пів року лежало нетлінним. Після цього його з почестями поховали в родовій усипальниці в стіні найдавнішого волинського храму.
Ще один загадковий момент, який записаний на сторінках літопису – про поховання княгині Анни та побудову внуком Мстиславом церкви на її могилі.
Цю церкву археологи шукали на валах городища. А перекладач Галицько-Волинського літопису світлої пам'яті Леонід Махновець висунув версію, що храм той був ротондного (круглого) типу і знаходився поблизу монастиря. Якщо взяти до уваги цю думку, то виходить, що на могилі збудована Василівська церква, бо це єдиний збережений у Володимирі ротондний храм, а колись поблизу нього знаходився монастир святого архистратига Михаїла.
Отже, де насправді була могила княгині Анни – дочки візантійського імператора Ісаака II Ангела і дружини князя Романа Мстиславовича, поки що остаточно не доведено.
Згадуються у літописі й дружини князів. Зі спогадів стає зрозуміло, що жінка княжого роду у ті часи не була безправною. Ось як Володимир Василькович піклувався про свою дружину Ольгу у власному заповіті: «Дав я своїй дружині місто Кобрин із даниною… А дружина моя по моїм животі, якщо в черниці захоче піти – хай іде, а як не захоче – як їй угодно».
Ще одна згадка про наше місто – це опис втечі з Володимира княгині Анни з малолітніми синами Данилом і Васильком, котрі втікали з Володимира дірою градною, тобто через міські укріплення, рятуючись від свавілля бояр. Ця цитата наводить на думку, що Данило Галицький міг народитися у Володимирі, або ж приміському монастирі. З численними епітетами згадує літописець і Романа Мстиславича – засновника Волинсько-Галицького князівства, називаючи його «самодержцем усієї Русі». Бо «він кинувся на поган, як той лев, а хоробрий був як тур, бо ревно наслідував предка свого Мономаха».
А ще згадують в літописі про нашестя монголо-татар на місто (зафіксовано до 40 нападів), весілля доньки князя Василька Романовича і перебування на тій гостині Данила Галицького, про прийом Данила ханом Батиєм і багато інших цікавих історій.
Проте, основним лейтмотивом твору є заклик «Краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужі славним бути!»
Як бачимо, наші предки були справжніми патріотами.
Богдан Янович
Коментарі