Зовні Віта Баранович чимось схожа на Мавку: вродлива, світлоока, з романтичним, замріяним поглядом. І це не дивно, адже народилася вона у селі Пульмо Любомльського (нині Шацького) району 1992 року. Дитинство дівчинки із селянської родини пройшло у краю мальовничих волинських озер, серед шепоту правічних лісів. Може, сама природа рідного краю розбудила в душі Віти здібності і потяг до малювання. Віта неодноразово брала участь у районних конкурсах малюнків, де займала призові місця. Закінчивши 9 класів у місцевій школі, Віта вступила до Луцького вищого професійного училища будівництва та архітектури, де навчалася фаху живописця. Та життя вносило свої корективи. Залишившись у Луцьку, здійснила спробу вступити до Волинського державного університету, та не пройшла за конкурсом. Тоді влаштувалася в салон-магазин «Наталі», де працювала флористом. Обставини змушували змінювати місця роботи, і дівчині довелося трудитися на заводі «Кромберг енд Шуберт» та в Києві кухарем на будівництві. Саме у столиці Віта познайомилася із Сергієм Барановичем. Після весілля оселилися у Черчичах, рідному селі Сергія.
У маленькому селі молода жінка знайшла свій другий дім. У неї чудові стосунки зі свекрухою Галиною Євгенівною та бабусею чоловіка Ольгою Юхимівною Нестерук. Обидві – і матуся, й бабуся – дбають про молоду невістку, бавлять онуку Валерію. В оселі відчувається атмосфера любові та доброзичливості.
Хоч життя у селі залишає мало часу для дозвілля, та все ж Віта знаходить можливості для улюбленого заняття. Її картини-вітражі чарують красою та витонченістю. Відчувається, що у творчості майстрині переважають рідні поліські мотиви: міфічні лісові мавки, чудові квіти волинських лугів, краєвиди нашого краю. Звичайно, картини-вітражі краще споглядати з освітленням: природним сонячним чи електричним. Але головне не це. Дивує, як майстерно виконане зображення і як тонко майстриня передає свій внутрішній багатий світ. Картини мимоволі викликають політ фантазії, пробуджують уяву. І глядач уже не належить реальному світу. Він десь далеко, в інших, таємничих світах.
Не можу не запитати Віту, чому вона не прагне організувати власну виставку, хоча б на теренах Зимнівської ОТГ.
-Дуже мрію про це і планую організувати таку виставку на День села, який планується на серпень, - каже Віта, - але нині я починаю відкривати себе і в іншій галузі діяльності.
Повертаючись з роботи, Сергій, чоловік Віти, випадково дізнався, що у Бубнівському БК є вакансія художнього керівника. Після недовгих міркувань Віта відважилась зайнятися незвичною для неї роботою, пройшла співбесіду і раптом відчула, що відкрила у собі щось нове. Робота з творчими людьми у селі за короткий час захопила її. Молодій жінці подобається розробляти сценарії, готувати концертні номери до конкурсів та свят. За декілька місяців роботи художній керівник провела святкові зимові дійства, які запам’яталися всім мешканцям села, разом з казковими героями, в яких перевтілилися маленькі відвідувачі бубнівського дитсадка. Вони вітали мам та бабусь зі святом 8 Березня. Звичайно, молодій жінці бракує досвіду, але на допомогу прийшли власна ініціатива, творчий пошук та підтримка учасників художньої самодіяльності. Пригодився в роботі й талант живописця. Віта готує декорації до концертів та інших заходів. Їй доручили розмалювати зупинку в Бубнові.
-Болить серце, що вимирає волинське село, а з ним – і культура народу, - ділиться сокровенними думками Віта. – Закриваються школи, і сільські діти майже позбавлені належного розвитку. Ось чому я радію, що мої земляки відвідують гуртки художньої самодіяльності, що нам вдалося активно задіяти творчу сільську молодь. У селах багато талановитих людей, лише потрібно створити чи, можливо, повернути їм умови для розквіту творчих здібностей, і тоді в села знову повернеться життя. Дивно, що цього ніхто не хоче робити, а якщо щось у цьому напрямку і робиться, то не завжди мудро і справедливо.
Антоніна Булавіна, с. Черчичі, Володимир-Волинський район
Коментарі