Свою назву село Стенжаричі отримало від річки Стенжі, яка була колись повноводною, містила багато риби, а нині від неї залишився маленький рівчачок. Перша згадка про село відноситься до 1565 року, коли воно належало до Городецького повіту. Тож, мабуть, Стенжаричі, як одне з найстаріших сіл нашого району, генетично передало фізичну та моральну міцність своїм мешканцям, бо довгожителями село таки може похвалитися.
«Бабуся Валя – втілення доброти»
Так у Стенжаричах кажуть про Валентину Маркитан, яка 25 вересня святкуватиме 90-ліття. На перший погляд біографія цієї скромної сільської трудівниці нічим особливим уваги не привертає, лише загадкою залишається джерело її безмежної доброти і теплоти серця, яка незримо виливається із душі жінки.
Народилася Валентина Олександрівна в селі Микитичі у 1926 році в сім’ї Марії та Олександра Федонюків. Її мама ще у 1900 році приїхала на Волинь з Білорусії. Чотири класи Микитичівської школи Валентина Федонюк закінчила ще до початку ІІ-ої Світової війни. Потім у селі хазяйнували загарбники. Як пригадує Валентина Олександрівна, у той час, поки війна точилася на сході, мирно жили між собою українці і поляки. Та тільки оскаженілі фашисти стали відступати, посіяли розбрат між двома народами. У 1944 році, коли село звільнили від окупантів, Валентина закінчила 6 класів. Дівчині довірили завідувати сільською бібліотекою, а у 1951 році вона стала секретарем сільради. Через рік вийшла заміж за Івана Маркитана, а у 1954 році молоде подружжя перебралося до Стенжарич, де звели власний будинок. Жінка працювала ланковою у колгоспі, а потім 12 років – комірником аж до виходу на пенсію у 1982 році.
-Кажуть, що я дуже добра, - усміхається Валентина Олександрівна, - а я просто люблю людей. Ніколи нікого не звинувачую, бо від Бога не маю права засуджувати людей. Крім того, ціную добро, яке мені роблять. Мене відвідує золота людина – соціальний працівник Надія Кравчук. Я завжди на свята отримую подарунки від Валерія Діброви, Віктора Поліщука та сільського старости Анатолія Яльницького. Дуже вдячна цим людям за увагу.
Життя Валентини Олександрівни складалося непросто. Зі свого роду вона єдина дожила до такого глибокого віку. Давно втратила чоловіка, та найболючішою раною стала передчасна смерть сина, який грав у військовому оркестрі. Внук Віталій Маркитан, прапорщик, нині перебуває на полігоні в Рівному. 5 онуків та 7 правнуків дочекалася пані Валентина. Матусю провідує донька Зоя, яка проживає і працює у Нововолинську.
Не зважаючи на те, що жінка вже 30 років хворіє складною недугою, вона сповнена енергії і 9 Травня вийшла на сцену зі своїми улюбленими піснями «Між гір між Карпатських» та «Йшли стрільці до бою».
«Я без роботи себе не уявляю»
Олена Гаврилюк саме відпочивала, коли до неї завітала кореспондент. Усього на декілька днів ця жінка старша за Валентину Маркитан. Олена Іванівна з’явилася на світ 18 вересня 1926 року у Стенжаричах, де і прожила все своє життя. Тільки три класи школи встигла закінчити дівчинка, як почалася війна. Далі життя було нелегким. Зростала при мачусі, працювала важко у полі і вдома. Довелося жати, снопи возити. Чоловік Степан Гаврилюк був трактористом. Виростили разом чотирьох дітей. Синів сивочола матуся вже втратила, а доньки проживають у Володимирі-Волинському та Нововолинську.
-Я без роботи себе не уявляю, - каже 90-літня жінка. – Якщо інші люди бояться втоми, то я – ніскільки. Кожного дня до того нароблюся, що ледве до хати заходжу. Діти вже дорікають мені, що у такому віці важко працюю, та я їх не слухаю. Тримаю птицю, маю плантацію городини. Мені навіть страшно дивитися, коли люди мало садять. Я на ціле літо маю роботу. Звичайно, доводиться приймати багато таблеток, бо маю тиск, але без роботи я швидше помру. Є в мене ще одна радість – це квіти. Часом городину забуду полити, а квіти – ні. Інколи вечірньою порою жіночки сидять на лавочках, розмовляють, а я труджуся. То вони мене жартома називають наймолодшою.
Так, працьовитості та витривалості Олени Іванівни можна лише позаздрити. Незважаючи на вік, рухається вона досить швидко та енергійно, з гордістю показує свою господу. Особливо щасливою почувається на квітнику, де яскраво пломеніють айстри, хизуються красою різнобарвні жоржини. А ще, виявляється, жінка завжди пекла і нині пече власний хліб. Ось паску вже замісити важко. Це тепер обов’язки доньки, але Олена Іванівна у цій тонкій справі надійний консультант. Обов’язково щось підкаже, навчить.
-У мене завжди на свято були пироги, - ділиться господиня. – Святковий стіл – це обличчя жінки, її уміння, майстерність. Але без праці ми не досягнемо нічого, Отож потрібно трудитися, доки є сили.
У гостях в сільської лікарки
Побувати у Стенжаричах і не відвідати Ольгу Киричук неможливо. Хоч вона молодша у порівнянні з попередніми героїнями, але ця жінка на все село відома тим, що виготовляє власні ліки з дарів природи, якими ділиться з односельцями. Про себе привітна Ольга Семенівна розповіла небагато. Народилася вона у Стенжаричах у 1932 році в селянській родині. В юні роки працювала в бібліотеці. Коли вийшла заміж за Івана Киричука, з 1952 по 1960 роки жила у Турівці. Після повернення у рідне село довелося працювати на колгоспних фермах, а ще виховала доньку та двох синів. Івана Якубовича вже немає на світі, а Ольга Семенівна тішиться шістьма онуками та вісьмома правнуками. Онуки люблять приїздити у сільську місцевість до бабусі, адже навкруги така чудова природа, чисте і свіже повітря.
За станом здоров’я Ольга Семенівна вийшла на пенсію у 50 років і відтоді цікавиться природними ліками. В селі її недаремно називають «лікаркою».
-Буває так, що йдуть жіночки з поля, втомлені. Минають мою хату і просять дати їм настоянку, яка сили підтримує. Я винесу їм настоянку золотого кореня, то через кілька хвилин вони вже готові назад іти, - розповідає господиня оселі. – Я весь час розводжу адамове яблуко, дев’ясил, індійську цибулю, золотий вус, алое та каланхое.
Сільська «лікарка» залюбки поділилася рецептами.
Для лікування виразки шлунка: 1 столова ложка живиці, 2 столові ложки бджолиного воску, 6 столових ложок топленого масла, 2 столові ложки олії обліпихи, 1 столова ложка настоянки прополісу. Всі компоненти розтопити, змішати і приймати всередину по столовій ложці 2 рази на день перед прийомом їжі.
Мазь від ран та порізів: в емальовану миску налити склянку олії, добавити віск розміром як сірникова коробка і розтопити. Потім жовток з вареного яйця поділити наполовину, подрібнити і поступово додавати у суміш, що кипить. Тримати напоготові ганчірку, бо суміш може піднятися і війти за межі посуду. А тому слід її відставити, поки не «заспокоїться», але продовжувати помішувати. Для проціджування використовувати вдвоє складений тюль. Ця мазь вбиває будь-яку інфекцію, а при онкозахворюваннях потрібно вживати внутрішньо.
Особливою повагою у пані Ольги користується настоянка з горіха, яка очищує організм на клітинному рівні, запобігає інфекційним захворюванням. Горіхи слід зривати, поки вони ще зовсім зелені. Порізати їх і на третину заповнити 3-літрову банку. Решту простору заповнити якісною горілкою. Настоювати 3 тижні, весь час збовтуючи. Приймати 3 столові ложки на день за 15 хвилин до прийому їжі.
Ольга Семенівна звертає увагу на те, що настоянки лікарських трав слід робити самим, а живицю просити у хвойних дерев, а не в аптеці.
Отож не дивно, що у Стенжаричах так люблять довгожителів, бо ці люди уособлюють собою великий досвід, життєву мудрість, багатогранні уміння і безмежну любов, помножену на невичерпну доброту.
Антоніна Булавіна, с.Стенжаричі, Володимир-Волинський район
Коментарі