«Не проходьте мимо бездомного котика! Принесіть його мені»

Публікації

Антоніна Булавіна,м.Володимир-Волинський
Просить Нінель Вознюк, яка «влаштовує долі» бездомних котиків.
Маленьке сиве кошеня тремтіло від холоду, жалібно нявчало і шукало хоч найменшого прихистку під високим деревом. У цей час парковою алеєю, спираючись на палицю, йшла немолода жінка. Незважаючи на хворі ноги, вона низько нахилилася, взяла кошеня в руки.
-Ти залишилось без домівки, без господаря? Якби я не була хворою, забрала б тебе до себе. Але я знаю, як тобі допомогти!
Наступного ранку жінка, відвідавши ветеринара і переконавшись, що кошеня здорове, віднесла його до крамнички «Кицьчин дім», власниця якої Нінель Вознюк безкоштовно віддає знайд у добрі руки.
-Кошеня забрали того ж дня, - пригадує Нінель Михайлівна, - та цей випадок особливо вразив мене. Хвора жінка проявила таку турботу про нещасну маленьку тваринку. Воістину любов до тварин зцілює людину і придає їй сили.
Нінель Михайлівна Вознюк народилась у 1950 році у Володимирі-Волинському, за фахом технолог швейної справи. Тварин ця шляхетна жінка любить з дитинства, та зайнятися їхньою долею спонукав випадок.
15 років тому до Нінель Михайлівни переїхала із Чернівців сестра, привезла персидського котика. Тваринка була призвичаєна до вишуканої їжі, придбати яку могли собі дозволити господарі у рідному місті, та у Володимирі-Волинському ситуація виявилася скрутнішою. Вибагливого котика не було чим годувати. А часи наставали важкі. Люди залишалися без роботи, на мізерних зарплатах, які виплачувались невчасно. На вулицях все частіше з’являлися собаки і коти, яких господарі, зазнавши матеріальних труднощів, викидали за ворота. Бродили тварини по пустирях, по смітниках, гризлися за кістку, видирали одне одному очі за шматок зіпсованого м’яса. Серед дворняг і звичайних домашніх котів нерідко траплялися породисті пси та пухкі сіамські кішечки. Такій вразливій людині, як Нінель Михайлівна, боляче було на це дивитися, і вирішила вона допомогти бездомним тваринам. Нінель Михайлівна прийняла рішення створити власний бізнес із продажу кормів і ліків для тварин. Паралельно вона здобувала досвід і давала рекомендації по догляду за певними породами собак і котів. Та зарадити покинутим тваринам, обігріти їх всіх своєю любов’ю жінка не могла. І тоді Нінель Михайлівна зробила біля своєї крамнички притулок для котів, яких безкоштовно віддає бажаючим. Кошенята в імпровізованому притулку не затримуються. Їх швидко розбирають. Нінель Михайлівна чує багато подяк на свою адресу.
-Ви не уявляєте, скільки у нашому місті людей, які не можуть пройти мимо бездомної тварини. Ми їх називаємо «волонтерами». Деякі з них купують кошенятам корм за свої гроші. Інші мріють створити власні притулки. У нас є правило: якщо котиків не розібрали, о 15 годині їх потрібно забрати, а вранці принести знову. Звісно, ми дбаємо про здоров’я і людей, і тварин, а тому перш ніж принести нам котика, необхідно, щоб тваринку обстежили у ветлікарні, та представити нам відповідну довідку. На жаль, я не маю змоги зробити такий притулок для собак, адже для них потрібні набагато більші вольєри і значно більше кормів. Але мені хочеться вірити, що і цих бідолах не забудуть добрі люди, бо милосердя – найкраща риса людини. На світі тому так багато зла, що люди забули про милосердя, і не тільки до тварин, але й до самих себе. Зло накопичується. Йому вже тісно на Землі, й воно намагається піднятися вверх, у чисті небеса, але туди йому – зась! І воно сторицею повертається на землю. Тварини не знають зла. Це лише на перший погляд так здається. В боротьбі за виживання вони керуються тільки інстинктом. А ви спостерігали, які вони дружні, як гуртуються, коли опиняються у скрутній ситуації? Вони усвідомлюють, що гуртом легше вижити. Скільки разів тварини виручали людей з біди, попереджували про небезпеку! А про їхню відданість уже складені легенди. Людям є чого повчитися у тварин, особливо у тих, які живуть поруч. А тварини від нас чекають лише милосердя. Отож, не проходьте мимо бездомного котика. Приносьте його мені.
Від цих щирих слів стає тепло на душі й виникає бажання подякувати Богу за те, що він у ці важкі часи підтримує в нас любов та милосердя. І пригадуються слова актора й барда Юрія Візбора: «Давайте наші душі збережемо, тоді ми на Землі і самі збережемось».

Розділ новин: 

Коментарі