Не бери того, що тобі не належить, ні в живого, ні в мертвого

Життя людини сповнене таємниць та загадок. Іноді з нами відбуваються неймовірні події, ми стикаємося з незрозумілими явищами і бачимо щось таке, що навіть найпереконливіші скептики допускають можливість існування потойбічних, надприродних сил.
Давно відомо, що в небіжчиків не можна нічого брати й не можна бути в них у боргу. Коли ховали мого дідуся, мій дядько, татів брат, зняв із руки покійного діда годинник, колись подарований йому як найкращому робітнику. Він дуже любив цей подарунок, пишався ним, ніколи не знімав і, коли хворів, попросив бабусю поховати його з годинником. Так і зробили, поклали йому в труну ще й окуляри, медалі, які він заслужив не тільки на фронті, але й на заводі. Так прийнято ховати людину, віддаючи їй туди із собою ті речі, які були дорогі за життя. І коли бабуся побачила, що дядько зняв із дідової руки годинник, дуже розсердилася. Та й мого батька обурило те, що в такий момент брат думав про годинник. Йому заборонили його брати, а оскільки уже потрібно було їхати на кладовище, то годинник не одягли на руку, а поклали поруч. Ніхто навіть подумати не міг, що дядько непомітно все ж таки забрав його собі. У той час мало хто вірив у Бога і в загробне життя, крім старих людей, ось він і вирішив, що ніхто не дізнається (жив чоловік в іншому місті), а дідові вже однаково.
Із дня похорону минуло півроку. На сорок днів дядько не приїхав, сказав, що їхати далеко і вони пом’януть батька в себе вдома з друзями та знайомими. Але, як пізніше ми дізналися, йому було не до поминок. І він подзвонив татові, попросив терміново приїхати, сказав, що дуже хворий. Мій тато кинув усе й помчав до нього. Застав він брата вже лежачим, той дуже схуд, був нервовий. Лікарі ніяк не могли поставити дядькові діагноз, а йому з кожним днем ставало все гірше. Батько зрозумів, що брат щось недоговорює, і наполіг на відвертій розмові. Виявилося, дядькові майже щоночі сниться дідусь, дуже сердитий, і весь час повторює одну й ту ж фразу: «Ти за це заплатиш». Спочатку він не міг зрозуміти, чому батько це каже, але потім втратив апетит і сон, потрапив до лікарні. Та лікування не допомогло, і дружина забрала його додому.
Батько відразу згадав про годинник, запитав, де він. І дядько зізнався, що в нього, не міг встояти й забрав. Тато подзвонив бабусі, усе розповів, запитав, що робити. За її порадою він узяв годинник, поїхав на міське кладовище на похорон, там попросив родичів покійного покласти годинник до нього в труну, щоб він «передав» його дідусеві. Дядька ж змусив подумки вибачитися перед померлим батьком. Через тиждень дядько відчув себе краще, а через місяць уже вийшов на роботу. Якби мені розповів хтось сторонній про це, я б не повірила в таку містику.
Підготувала Лілія Кушнір

Розділ новин: 

Коментарі