«Найважче було бачити, як гинуть наші побратими на передовій, і вислуховувати при цьому закиди «згори» про нашу зраду та пристрасть до алкогольних напоїв…»

Публікації

Аліна Джарига, м. Володимир-Волинський
Немов страшний сон, згадують щойно прибулі на рідну Волинь дев’ять бійців 51-ї окремої механізованої бригади шість місяців антитерористичної операції, які залишилися вже позаду. Ворогу не побажаєш того, що довелося пережити зовсім юним захисникам України. Саме їм судилося відвойовувати Маріупольський аеропорт, на їхню нелегку долю випав бій під Волновахою, обстріл «Градами» в районі Оленівки та ще багато інших жахів війни, від думки про які в жилах холоне кров. Загорілі та втомлені, вони цілих десять днів не чутимуть розривів бомб та снарядів, не здригатимуться від атак «Градів» та «Ураганів», спатимуть не в холодних окопах чи кабінах машин… Тепер нарешті вдома.
Хлопці розповідають, що довго чекали на заслужену відпустку, мріяли про неї. Приїхавши на малу батьківщину, вони ледь стримують сльози. Зі слів хлопців, до останнього ніхто точно не знав, коли і як можна буде вирватися додому, бо вище керівництво категорично відмовилося підписувати їхні рапорти, звинувачуючи всю 51-у ОМБр у п’янстві, дезертирстві та невиконанні своїх військових обов’язків.
-Найважче було бачити, як гинуть наші побратими на передовій, і вислуховувати при цьому закиди «згори» про нашу зраду та пристрасть до алкогольних напоїв, – з обуренням розповідає молодий чоловік, своє ім’я та прізвище просить не називати, бо ще потрібно буде повертатися назад.
Тільки з Божою допомогою волиняни не раз виривалися з ворожого оточення, відвойовували нові населені пункти, а подекуди прикидалися тінями, повз які проходив агресор, тому що дати гідну відсіч було нічим. «Не раз бувало таке, що надія залишалася тільки на Бога. І ми всі молилися: хто - подумки, хто - вголос, міцно стискаючи в руках натільний хрестик. Дехто виймав з кишені маленьку іконку свого ангела-охоронця. Скажу, що допомагало!» – запевняє хлопець.
Вояки із роти забезпечення першого батальйону 51-ї ОМБр таким ангелом-охоронцем вважають прапорщика Валерія Тарасюка, мешканця Володимира-Волинського. Чоловік від самого початку АТО з усіх сил намагається вберегти своїх солдатів від смерті, беручи основний удар на себе. Незважаючи на те, що контракт його закінчився у серпні цього року, Валерій Тарасюк залишився воювати на сході далі, за тисячі кілометрів від рідних та близьких, з якими спілкується тільки по телефону. Він випроводив із зони бойових дій на відпочинок своїх «вихованців» (нехай і ненадовго, та все ж у безпечне місце).
-Якби все вище командування було хоч на соту частину таким справедливим, непідкупним та відповідальним, як наш прапорщик, в Україні вже давно настав би мир, – зізнаються хлопці-контрактники. – З ним ми готові воювати до повної перемоги над ворогом. А вона вже близько!

Розділ новин: 

Коментарі