Із такою претензією звернувся до жінки ну дуже винахідливий та підприємливий військовий пенсіонер, не подумавши про те, що зганьбив себе сам…
Сьогодні кожен виживає як може. Олені довелося рятуватися у прямому сенсі слова. Ще у серпні 2014 року, коли на сході України розгорілася страшна війна, молода жінка зібрала речі і з дев’ятирічним сином, покинувши рідне місто, подалася на незнайому Волинь. Потрапила у Володимир і відтоді має статус переселенки.
Тут винаймала квартиру, але наприкінці літа минулого року власниця попередила, що продаватиме житло. Олені довелося шукати новий прихисток. Хто стикався з аналогічною проблемою, той знає, як це непросто. А для тимчасово переміщеної особи це вдвічі складніше, адже деякі власники з пересторогою ставляться до переселенців. Принаймні, так стверджує жінка.
Лєна давала оголошення в газету, але підібрати підходящий варіант ніяк не вдавалося. Раптом зателефонував якийсь чоловік, представився Сергієм і запропонував квартиру на вулиці Сахарова – у непрестижному районі міста, так званому «Шанхаї». Попередив, що житло досить потрощене, «зручності» на вулиці, проте жити можна. Тим більше просить порівняно недорого – тисячу гривень на місяць, а за комуналку взагалі платити не треба. Олену не влаштовували мінімальні умови побуту – не сама ж вона, а з дитиною. Тому остаточної відповіді Сергієві не дала.
Так у ситуації невизначеності поїхала жінка із сином у санаторій. Поверталися додому, якого фактично не було, 15 жовтня. З вагона потяга Лєна набрала номер Сергія і вирішила погодитися на його пропозицію – все ж краще, ніж нічого.
Дізнавшись, що майбутні квартиранти виходять у Ковелі, чоловік запропонував їх там зустріти і завезти у Володимир. Звичайно, не безкорисливо – за 200 гривень. Олена погодилася. Квартировласник, як і обіцяв, чекав їх біля вокзалу на власному авто. Поки їхали, поскаржився, що квартиранти його часто «кидають», тож поставив умову заплатити наперед за два місяці. Жінка одразу розрахувалася.
-Виглядом квартири я була шокована, але пригоди тільки починалися. Виявилося, що на кухні скраплений газ, але балон був порожній. Того ж дня мусила його заправити за власні кошти, щоправда, господар житла допоміг із транспортом, - розповідає Лєна. – А вже наступного ранку зникло світло. Я знову зателефонувала Сергію. Він запросив нас тимчасово перебратися до нього у квартиру, розташовану неподалік, у військовому містечку. Заразом дещо розповів про себе. Назвав своє прізвище, повідомив, що військовий пенсіонер, служив психологом. Його дружина – суддя, поїхала у Москву на заробітки. Діти мешкають окремо. Тож він сам на господарстві. Перш за все ми разом поїхали у місцеву філію «Волиньобленерго» розбиратися зі світлом. З’ясувалося, що електрику відрізали за борг у 900 гривень. Нас попередили, що заплатити доведеться не тільки цю суму, а й за повторне підключення. Мій винахідливий супутник не розгубився. Він пішов до начальника, сказав, що допомагає переселенцям, пообіцяв борг сплатити, але попросив поставитися з розумінням і до мережі підключити безкоштовно. Керівник пішов назустріч, і коли повернулися на «Шанхай», електропостачання вже було відновлено.
За розповіддю жінки, треба було також подбати про опалення, бо на вулиці дуже похолодало. Сергій заспокоїв, мовляв, дрова – не проблема. Тут поряд пилорама, деревина під ногами валяється, обрізки можна брати безплатно. Не відкладаючи у довгий ящик, по дрова пішли разом. Побачивши купу, Олена стала набирати паливо.
-Тут підходить охоронець і робить зауваження. Мені досі соромно про це згадувати, бо фактично з подачі Сергія я крала ці дрова. Проте все обійшлося, бо мій «благодійник» заступився за мене перед сторожем, став давити на жалість, знову оголосивши, що я – переселенка (уже вдруге скористався моїм статусом). Отже, дрова у мене не відібрали. Ми повернулись у квартиру, Сергій на моє прохання розтопив грубку, бо я не знала, як це правильно робиться.
Крім того, Олена, заплативши 50 гривень, зробила дублікати ключів від квартири, бо у власника був тільки один екземпляр. Але до екстремальних умов проживання душа ніяк не лежала, та й подруги запрошували на якийсь час зупинитися у них, чим жінка і скористалася. Так протягом місяця у «шанхайських апартаментах» ніхто не жив, лише зберігалися сумки з речами. Тим часом Лєна знайшла нормальну квартиру, повідомила Сергію, що переїжджає, віддала йому ключі і попросила повернути їй тисячу гривень. Пенсіонер не заперечував, але гроші не повернув, пообіцяв, що зробить це трошки пізніше, бо все розтринькав.
Час ішов. Олена неодноразово нагадувала йому про борг, а Сергій вигадував усе нові причини: то запчастини придбав для машини, то ще щось. Щоразу знаходив нові відмовки і заспокоював – не даремно ж психолог.
Зрештою жінці це все набридло. і 26 грудня вона заявила у поліцію. Дуже скоро отримала відповідь, в якій ідеться, що правоохоронці, провівши перевірку, встановили: у діях власника квартири (неповернення ним коштів) відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення, передбаченого КК України. Дане питання має цивільно-правовий характер, і Олена може його вирішити у суді в порядку цивільного судочинства. Далі – роз’яснення: якщо жінка не згодна з рішенням поліції, вона може його оскаржити у вищих інстанціях чи також у суді.
Власне, відповідь правоохоронців зрозуміла, адже в даному випадку не було офіційно складеного договору оренди житла, отже, немає складу злочину.
І найцікавіше. Тільки у поліції Олена дізналася, що «справжній полковник» ніякий не Сергій, а має зовсім інше ім’я. Чому назвав правильне прізвище – загадка, мабуть, просто проговорився. Правоохоронцям наш герой пообіцяв, що поверне Олені гроші, от тільки через скрутне фінансове становище не зразу, а частинами: спочатку 500грн., згодом – решту. А колишній квартирантці ще й претензію пред’явив: «Навіщо ходила в поліцію? Як посміла мене зганьбити?» Видно, «джентльмен» так і не зрозумів, що зганьбив сам себе. І продовжує ганьбити, бо його обіцянка й досі залишається цяцянкою. Втім, її ще не пізно виправити.
З етичних міркувань і на прохання редакційної гості ім’я героїні розповіді змінене. Копія відповіді правоохоронців від 29.12.2016р. знаходиться у редакції.
Міла Сергєєва, м. Володимир-Волинський
Коментарі