«Настане час – і він важко заплатить за все, що зробив…»

Життя у військових містечках має свої особливості, а тому історії, які тут відбуваються, тягнуть за собою довгий шлейф переказів та пересудів. Ось і про одну з них, яка мала місце десять років тому, мешканці містечка згадують частенько.
Валерій був першим і єдиним чоловіком у житті Ольги. Служив він у війську прапорщиком. Подружжя жило в мирі та злагоді, виховувало донечку. Валерій спромігся отримати квартиру. У кожного був свій характер, але ніхто із сусідів не чув, щоб у родині виникали серйозні суперечки. Чи то запальний Валерій швидко відходив, чи то поступлива Ольга вміла швидко заспокоїти чоловіка. Так минуло 14 років, і Ольга стала помічати, що Валерій повертається додому надто пізно, пояснює це то відрядженнями, то поломками техніки, то наказами командирів, то тим, що захворів той, хто мав змінити в наряді. Ольга вірила чоловікові: що поробиш, служба є служба. Та одного разу Валерій повернувся під ранок, зібрав у невеликий чемодан речі й лише кинув дружині: « Це все. Я йду від тебе». 13-річна Марійка кинулася до батька, обійняла тремтячими руками: «Таточку, любий, не йди! Як же ми без тебе?!» А він: «Якось проживете».
Правду сказали сусіди. Виявилося, їм уже давно було відомо, що у Валерія є інша жінка, яка у частині працює телефоністкою. Дядько цієї дівчини нібито важлива персона у штабі частини. Сусіди заспокоювали Ольгу, запевняли, що Валерій ще пошкодує, але й радили не сидіти склавши руки, а боротися за своє щастя, адже є мораль, є суд військової честі.
Послухавши сусідів, Ольга записалася на прийом до заступника командира частини. Коли підійшла до дверей, з кабінету вибігла молода жінка – вродлива, стильна, з дорогою косметикою на обличчі. Ольга вже віддалено знала свою суперницю, а тому відразу впізнала її. Жінка зрозуміла, що її прийматиме дядечко розлучниці, а тому навряд чи їй хтось допоможе. Так і склалося. Військовий із солідними погонами розмовляв з Ольгою сухо, говорив про те, що вони не мають права втручатися в особисте життя підлеглих. А потім був суд. Ще до початку засідання Ольга відчула, що і тут вплинуло ім’я дядечка , а тому справу вирішили швидко. Однак, отримавши свободу, Валерій не зупинився. Він подав позов на поділ майна. Якось приїхав до колишньої дружини в супроводі судового виконавця, покликав свідків і став забирати все, що вважав за потрібне. Забрав навіть ті коштовності, які свого часу подарував Ользі на день народження.
Цього йому виявилося мало. У Ольги в селі жила тітка.Ольга турбувалася про стареньку, яка переписала на племінницю хату. Цей будинок Валерій також забажав переділити. Та не вийшло. Заповіт вступав у дію лише після смерті тітки, а Бог її тримав на світі. Очевидно, заради Ольги та Марійки. Саме в ту хату і перебралася Ольга, коли Валерій вижив її із квартири. Не допомагали жодні скарги, які вона в пошуках справедливості писала у різноманітні інстанції. Наче кам’яними мурами відгороджувалися чиновники від ображеної і приниженої жінки. Кілька разів, навідуючись у містечко до знайомих, зустрічала Валерія. Він, опустивши очі, мовчки проходив мимо. Доходять до Ольги чутки про те, що далеко не все гаразд у сім’ї Валерія, що все частіше заглядає він у чарчину. Що ж, збуваються слова сусіда Ростислава Семеновича, уже небіжчика, які він колись сказав на адресу Валерія: «Настане час – і він важко заплатить за все, що зробив», бо є Бог і є справедливість.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі