«Наш Святослав – єдиний із села, хто пройшов дебальцівське пекло»

Публікації

Так кажуть у Сельці про земляка, воїна АТО Святослава Оніщука.
Ще не так давно молоді покоління з пошаною дивилися на ветеранів Великої Вітчизняної війни. А вже сьогодні підростають ті, хто незабаром казатиме: «Цей солдат вцілів в іловайському котлі», «Цей воїн пройшов пекло Дебальцевого».
Нашому народові, який виніс на собі найбільші випробування у Другій світовій війні і який завжди відзначався миролюбністю, хотілося уникнути військового протистояння. Та вже нові герої записані у книгу пам’яті української історії. Святослав Оніщук, мешканець села Селець, – один із них.
Він – звичайний сільський хлопець: вродливий, кремезний, широкоплечий, неговіркий і водночас жартівливий. Народився 11 червня 1980 року в Сельці у селянській родині. Навчався в місцевій школі, після закінчення якої здобув спеціальність механіка сільськогосподарської техніки в Оваднівському ПТУ. У 1998-1999 роках служив у ракетних військах в місті Радехів Львівської області.
Після армії життя було таке ж, як і в більшості людей. Щось вдавалося, а щось ні. В одному щастило, а в іншому дошкуляли проблеми. Найбільшим щастям стала кохана дружина Наталія, яка народила двох чарівних діток – сина Олежика та донечку Кіру. Святослав і Наталія створили щасливу сім’ю. Їх поєднало щире і пристрасне кохання. Та, мабуть, щастя неможливе без випробувань…
1 серпня 2014 року Святослава Оніщука знову призвали до війська. Спочатку він служив у районі містечка Нікішине на Донеччині. Тут молодий чоловік та його побратими вперше побачили на власні очі, що таке війна. Але справжнє пекло було ще попереду. В жовтні Святослав отримав поранення в руку та ногу. Лікувався в Харкові, потім був переведений до Луцька. Після лікування отримав відпустку, зміг побувати вдома, обійняти рідних людей і знову повернувся в зону АТО.
Новим етапом служби стало селище Новоорлівка. Воно опинилося в епіцентрі військового протистояння. Позиції українських військ обстрілювали не погодинно, а майже щохвилинно. Зрештою обстріли стали настільки звичними, що наші вояки навіть ризикували фотографуватися на тлі вибухів. Але жорстока реальність виявилася сильнішою за бойовий романтизм. Відступаючи з Новоорлівки до Артемівська, їм довелося три дні пробиватися крізь дебальцівський котел.
-Нас уже пеклом не злякаєш! Ми пройшли через пекельний котел, - каже Святослав. – Те, що довелося побачити і пережити, словами не опишеш. Закрию очі – і бачу чорні пустелі, на які перетворилися поселення. Навкруги згарища, жахливі воронки, не видно ні людей, ні навіть покинутих тварин. В одній напіввцілілій хатині знайшли одиноку стареньку бабусю. Вона нікуди не хотіла йти зі своєї хати, та й не мала вже сил. Але найбільший біль спричиняла втрата бойових товаришів. Там, у Дебальцевому, їх залишилося чимало.
Коли воїни нарешті пробилися в Артемівськ, їх чекала приємна зустріч з Президентом України Петром Порошенком. Він щиро подякував героям за мужність і відвагу.
Родина знала, що Святослав перебуває в районі Дебальцевого. Наталія з тривогою чекала кожного дзвінка від чоловіка, раділа і здригалася, коли кімнату наповнював мелодійний передзвін мобільного телефону. Заглядала в оченята своїх маленьких дітей, сподіваючись, що Олежика та Кірочку не підведе дитяча інтуїція і вони впевнено скажуть: «Тато повернеться!»
Та найважче було мамі – Євгенії Михайлівні. Не виносила вона свій біль на люди, не скаржилась на тугу, як могла, гнала від себе відчай, а ночами, коли не давало спокою тривожне безсоння, вишивала чудовий оберіг – з одного боку православний хрест, а з іншого – герб України, прикрашений калиновими гронами. Цей витвір, вважає пані Євгенія, зберіг її сина на війні. Вишивку як оберіг подарувала Святославу, коли він повернувся в рідне село.
«Наш Святослав – єдиний у селі, хто пройшов дебальцівське пекло», - кажуть у Сельці друзі та односельці воїна. Вони відгукнулися на матеріальні потреби родини Святослава Оніщука, підтримали матір і дружину морально. Враховуючи ту обставину, що в оселі Наталії Оніщук відсутнє газове опалення, була організована заготовка дров. Наталія та її батьки висловлюють щиру вдячність директору Селецької ЗОШ Вірі Мазур і всім,
хто взяв участь у цій доброчинній акції. Євгенія Оніщук зі свого боку безмежно вдячна за матеріальну та моральну підтримку матушці Валентині Головець, директору ТзОВ «Луга» Федору Лясніку, підприємцю Валентину Диньковському, а також односельчанкам Мирославі Маткобожик та Галині Оніщук.
-Я раджу нашим хлопцям та молодим чоловікам не уникати військової служби, – каже на закінчення Святослав Оніщук. – Це не так вже й страшно, як здається. Важко тільки дивитися на страждання мирних жителів. І щоб цього не трапилося з нашими рідними, сусідами, друзями, потрібно йти і зупиняти ворога. Нам немає на кого надіятися, крім себе. Тільки ми самі врятуємо нашу землю. Ми не пустимо сюди тих, хто сіє смерть і проливає кров. Слава Україні!

Розділ новин: 

Коментарі