Народжений у сорочці донеччанин через півстоліття знову на Володимирщині

Публікації

У гуртожиток Оваднівського професійного ліцею кілька місяців тому заселився самотній 76-річний переселенець з Донбасу. Колись доля вже закидала його у наше місто, і ось тепер він знову на Володимирщині. Можливо, це витівки долі, яка багато разів давала про себе знати, адже всі навколо кажуть, що Микола Щербина народився у сорочці…
Кімната Миколи Кириловича розташована окремо від студентських помешкань. Тут багато сушених трав, але обжитою її не назвеш. Чоловік хвилюється, що скоро йому доведеться поїхати і звідси. Помічаю, що він виглядає досить моложаво для свого віку.
Народився Микола Щербина у Краматорську, у три роки переїхали разом з сім’єю на Харківщину. Облаштувалися у козацькому селі, про що чоловік згадує з гордістю. Він закінчив тільки 7 класів, але пообіцяв мамі, що здобуде вищу освіту. І свою обіцянку навіть перевиконав: отримав дві вищі освіти.
Військову службу молодий Щербина проходив у Володимирі-Волинському. Це був 1961 рік, коли зводилася Берлінська стіна. Тоді радянська армія перебувала у стані готовності. Микола Кирилович каже, що підготовка до ймовірної війни СРСР з НАТО велася наполегливо. «Мене послали на воєнний склад готуватися до озброєння, бо ми мали виїжджати до Берліна. Коли я прийшов на склад, нас зустрів старшина. Він пояснив завдання на тренуванні і попередив, що діяти треба обережно: снаряд може вибухнути. Мені сказали, що тут під Володимиром є атомні бомби. І ось якщо трапиться вибух, то внаслідок ланцюгової реакції Володимира-Волинського не стане. Старшина відкрутив пробку. Минуло кілька годин, і він повідомив страшну новину – шматок пробки обвалився всередину. Я не знаю, що відбулося далі. Пам’ятаю, що викрутка у руках старшини, якою він намагався дістати уламок, була короткою і вислизнула з рук. Це була доля. Диво, як діяли мої руки, але я взяв снаряд і витряс звідти злощасний шматок. Тоді старшина сказав мені слова, які я багато разів чув за своє життя: «Ти народився у сорочці».
Микола Кирилович зазначає, що ніякої героїки у його діях немає, оскільки ним управляла таємна сила. Якщо під Володимиром справді був склад з атомними бомбами, то важко уявити, що було б зараз, каже пан Щербина.
Надзвичайна інтуїція допомагала не раз чоловікові. У студентські роки підказки йому надходили з невідомого джерела. «Якби люди володіли інтуїцією, то їхні знання зросли б у декілька разів. Тоді могло б ітися про соціальну революцію», – каже Микола Кирилович. На іспиті з французької мови свої знання він оцінював вкрай низько. Але прийшовши на екзамен, ошелешив викладача: почав одразу перекладати французький текст російською. Викладач зупинив, дав інший фрагмент. Микола подужав і його. І так вісім разів. Ситуація виявилася майже магічною, оскільки перекладений текст не містив жодної помилки. Тоді викладача збентежило таке диво, і він поставив студентові четвірку.
Чоловік має власну схему успішного складання іспиту – готуватися не більше 4 годин, не вистоювати чергу під дверима, слухаючи страшилки, і добре виспатися перед важливим днем. Такими правилами користувався Микола Кирилович перед іспитом з історії. А, окрім цього, з самого ранку пішов не на екзамен, а в кінотеатр. Тоді саме показували знаменитий «Фанфан-тюльпан». Близько 11 години студент прийшов під аудиторію. Відповідати взявся без підготовки. Викладач не міг повірити своїм очам і вухам – юнака було неможливо завантажити.
Надзвичайне чуття допомагало й зі здоров’ям. Завдяки інтуїтивному пізнанню свого тіла, Микола Щербина нормалізував артеріальний тиск. Одного разу чоловік, який вживав таблетки для пониження тиску, відчув себе погано. Якось сам добрався до медпункту. Там виміряли: 40 на 10. Медсестра позеленіла від страху: «Везіть його звідсіля, мені трупи не потрібні». У лікарні чоловік знепритомнів на три години. За його словами, медперсонал уже чекав на смерть, але знову-таки трапилося диво: не минуло і доби, як тиск нормалізувався – чоловік мав жити далі.
«Я багато разів бував на тому світі», – загадково каже переселенець з Донбасу. Одного разу йому довелося тягти на собі товариша сибірською тайгою. Не маючи орієнтирів, Микола віддав себе на поруки долі і… вийшов просто у населений пункт, яких не так багато у глибинці. Іншого разу чоловік випав з кузова вантажівки і потрапив під колеса. Коли залишилось буквально кілька сантиметрів до тіла, машина враз загальмувала. Виявилося, водій сам не зрозумів, чому зупинився. Неначе якась невідома сила змусила його це зробити. А коли на Донбасі чоловік потрапив під поїзд і вижив, міліціонер сказав: «Та ви у сорочці народилися».
Микола Щербина жив у різних містах України. Обравши учительський шлях, кинув усі сили на професійний ріст. Працювати доводилось на Київщині, Черкащині, однак врешті доля знову закинула чоловіка на батьківщину – Донеччину. Він оселився в місті Українську. Тут пан Микола пішов із вчительської стезі і ще сім років працював на заводі.
Більше року тому розпочалася війна. Від зони бойових дій чоловіка відділяло кілька кілометрів. Життя у зоні АТО Микола Кирилович згадує як період мародерства, морального занепаду і нещадних побутових незручностей. Розповідає, що на велосипеді їздив до блокпоста допомогти бійцям ліками власного виробництва. З часом життя в Українську стало не тільки нестерпним, але й небезпечним.
На Волинь його скоординували в Києві. Дали місце в Іваничах, але наближалася зима, і там передбачалися проблеми з обігріванням. Тому чоловік вирушив шукати кращої долі. Жив у селі Бегета, однак через конфліктні ситуації з такими ж переселенцями знову подався у пошуки. Так опинився в Овадному і дуже вдячний людям, які йому допомагають. «Вони тут порядні», – усміхається переселенець.
Його життя – суцільне єднання з природою. Спочатку пан Микола варив їжу в лісі, а одяг досі часто пере у ставку, бо незручно просити про це жінок з гуртожитку, хоча працівники постійно пропонують свою допомогу.
Зараз головного болю чоловікові завдає мала пенсія. Важко прийняти той факт, що за 37 років і 10 місяців трудового стажу він мусить задовольнятися 1180 гривнями на місяць. Коефіцієнт розраховано нечесно, вважає чоловік і вимагає справедливості. П’ятнадцять років Микола Щербина отримує пенсію, але ніколи ще її розмір настільки не відповідав реаліям життя. Справа дійшла навіть до Генпрокуратури. Наразі у Володимирі-Волинському пан Микола шукає юристів, які б допомогли йому. Поки результати невтішні, але надія є.
Своє життя одинокий Микола Щербина присвятив праці та саморозвитку. І ось тепер мешкає на Володимирщині, де в минулому столітті йому вперше повідомили, що він народжений у сорочці.
Аліна Зай, с.Овадне, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі