Надія Гурська із Зимного вироби з мереживом ставить в один рівень з вишивками

Публікації

В етнічній культурі давніх українців мережива особливою популярністю не користувалися. Моду на ці вишукані вироби запозичили у Західної Європи, зокрема у голландців. Так склалося, що першими прихильниками голландських мережив стали уральські промисловці, які частенько навідувалися до Нідерландів. Саме вони привозили серветки, хусточки та рушнички в дарунок своїм дружинам і донькам. Такі подарунки подобалися жінкам, і вони поступово почали осягати науку створення мереживних див. А тому Урал і став центром розповсюдження мережив по всій імперії. Правда, простий народ цим видом рукоділля не захоплювався, оскільки воно вважалося привілеєм дворянського стану. Навіть у часи непу радянська критика висміювала вироби з мереживом, вважаючи їх ознакою міщанства.
Але життя все ставило на свої місця, і кожній господині приємно було придбати мереживну серветку, накинути на плечі мереживну хустинку. Вироби з мереживом поступово зайняли гідне місце в побутовій культурі українців і стали невід’ємним атрибутом домашнього затишку.
-Нині жінки не втратили інтересу до мережив, але надають перевагу купленим речам, - каже Надія Гурська, мешканка села Зимне. – Проте ці вироби часто-густо виконані машинним способом і не завжди є технологічно якісними. А найголовніше – це те, що кожна річ, яка виконана власними руками, завжди є ближчою до серця і в родині зберігається як реліквія.
Пані Надія народилася 1953 року в селі Зимне Володимир-Волинського району. Її батьки – Михайло Іванович та Стефанія Андріївна – були простими селянами-хліборобами. Закінчивши школу, юна Надія вступила до Нововолинського ПТУ, а згодом стала працювати на бавовняно-прядильній фабриці. Потім – навчання у Рівненському текстильному технікумі. У 1979р. з дипломом техніка-технолога Надія прийшла інструктором на Луцький меланжевий комбінат, затим працювала майстром виробничого навчання у професійному училищі №10. На цій посаді жінка перебувала до 1995 року.
Сімейне життя Надії Михайлівни не склалося, вона сама виростила сина, а коли важко занедужав овдовілий батько, переїхала до рідного села доглядати немічного татуся. Тут до виходу на заслужений відпочинок ще трудилася листоношею. Нині пані Надія проживає із сином Костянтином та невісткою Василиною, бавить маленького онука.
Технолог за фахом, Надія Михайлівна зналася на секретах рукоділля. Та все ж завжди надавала перевагу ручному виконанню. Вміє вона вишивати, в’язати крючком, працювати з п’яльцями, та мереживні речі в особливій повазі. У жінки багато серветок, косинок, деякі з них поєднують вишивку з мереживним візерунком. Особливо вона любить і береже хустину, яку колись зробила власними руками. Ніби виткана тонким павутинням, дуже ніжна на дотик і в той же час тепла, хустина уособлює саму жіночність, одвічну сутність берегині домашнього вогнища.
Багато у Надії Михайлівні і вишивок. Але відчувається, що господині більше до смаку скромні одиночні візерунки, ніж живописні суцвіття кольорів, які традиційно розквітають на українських вишивках.
-З віком, на жаль, забуваються певні технології, втомлюються руки, яким довелося зазнати важкої сільської праці, - продовжує розмову Надія Михайлівна. – Проте й надалі любов до рукоділля є частинкою моєї душі. Вироби з мережива просто обожнюю. І жалкую, що сучасні жінки не надають їм належного значення. Можливо, я помиляюся, але, на мою думку, нині мало жінок, які власноруч виготовляють вироби з мереживом. Їм більше подобається вишивати, і це потрібно лише вітати. Але я мереживні вироби ставлю в один ряд з вишивками. Вони дійсно створюють в оселі атмосферу затишку, а якщо вироби різного кольору, то при правильному поєднанні народжується ще й гармонія святковості. Отож, звертаюся до всіх жінок із проханням і закликом осягнути мистецтво виготовлення мереживних виробів. Це і цікаво, і відновлює душевний спокій. А головне – у вашому домі буде завжди і затишок, і свято!
Антоніна Булавіна,с.Зимне Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі