«На Радуницю білоруси готують кашу і пироги із зайчатиною»

Про поминальні звичаї сусіднього народу розповідає корінна волинянка Тетяна Бутиревич.
Хочемо ми цього чи ні, та у нас, східних слов’ян, дуже багато спільного в історії, культурі та народних звичаях. Нашій землячці Тетяні Бутиревич випала доля жити серед двох братніх народів – українців і білорусів. Народилася вона у Володимирі-Волинському в 1969 році, але згодом родина переїхала до Рівного, куди перевели на службу батька. Після його ранньої смерті мама Ніна Олегівна із двома доньками знову повернулася на Волинь. Тетяна, старша дочка, була вже дорослою. Під час навчання в Луцькому культосвітньому училищі вона познайомилися з Віталієм Бутиревичем, який родом з Кобрина. Молоді люди покохали одне одного, згодом побралися і вирішили жити в Білорусі. В селищі Волохва за 50 кілометрів від Кобрина і оселилося молоде подружжя.
-Раніше я часто приїжджала до сестри, але тепер стало складніше. Ось цього року вирішила разом з Ольгою відсвяткувати Великдень. Думаю, що встигну і провідати родичів на Проводи, - каже Тетяна Всеволодівна.
-Пані Тетяно, у білоруського народу такі ж православні традиції, як у нас, та все ж є певні відмінності, зокрема щодо поминання померлих. Можете розповісти про це?
-Не думаю, що розповім багато. Надто різких відмінностей немає. Правда, таке слово, як Проводи, ви в Білорусі почуєте рідко. У нас це урочисте свято називають Радуницею. Відзначають його у понеділок або вівторок на третій тиждень після Пасхи. Декілька років тому Радуницею вважався понеділок, тепер – вівторок. У Білорусі це державний вихідний.
-Чи знаєте походження слова «Радуниця»?
-Білоруські вчені вважають, слово запозичене від прибалтів і означає «поминання». Наші люди кажуть, що Радуниця походить від слова «радість», тобто радість від зустрічі з покійними родичами. Я точно не знаю. До речі, і в українців також було слово «Радуниця», тільки чомусь його забули.
-Як традиційно білоруси поминають спочилих?
-Так, які і всі слов’яни. Зранку з пасочками та крашанками й писанками йдуть до церкви, де відправляється служба за спочилих. Потім всі йдуть на кладовище. Відразу зауважу, що пасок і яєць нині на могилах не залишають. На цвинтарі також не влаштовуються трапези. Родини поминають померлих у домівках. Не знаю чому, але багато сімей готують коливо. В Україні ця обрядова страва готується лише на 40 днів та рік після смерті. Обов’язковими стравами є каша (з будь-якого виду злаку, найчастіше пшоняна чи перлова), а також пироги. Начинка значення не має, але в селах, оточених лісами, намагаються вполювати зайця, бо у давнину на поминальний стіл готували пироги із зайчатиною. Зараз, напевно, ця традиція відходить, оскільки у країні діють строгі закони щодо охорони фауни. Також готують багато солодощів. Взагалі білоруси вважають, що на поминальному столі має переважати солодке. Я гадаю, що це перекликається і з нашою традицією, коли під час Великого посту в церквах над цукром читають молитви за померлих.
Отож разом зі світлим Христовим Воскресінням до нас прийшла і Радуниця, або Проводи. Відвідаймо наших незабутніх, помолімося за них, і хай спокій та мир буде у наших душах.
Довідка Традиція Радуниці походить з язичницької доби і тісно пов’язана з давнім культом предків. У стародавніх слов’ян Радуницею (або весняною радістю) називався, ймовірно, цілий цикл весняних свят — час поминання померлих. За давнім народним віруванням, померлі радіють, коли їх поминають добрим словом живі свояки та ще й приходять до них на могили.
Після введення у Київській Русі християнства з Х століття церковники засуджували й переслідували тих, хто тримався старої традиції відзначати Радуницю, але оскільки завадити цьому були не в змозі, встановили християнську традицію справляння Радуниці, однак лише одного дня — наступної неділі після Великодня. Водночас Радуницю було фактично зведено до поминання померлих родичів, а будь-які радощі та веселощі жорстко засуджувалися. Однак у подальшому народ створив своєрідний «сплав» давніх святкувань і строгої християнської традиції під час Проводів-Радуниці. Увесь наступний після Великодня тиждень вважався поминальним.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі