У Європі загалом існує понад 70 мов. Вчені об’єднали їх у мовні групи, з яких найбільшими є романо-германська, слов’янська та фіно-угорська. Мовним групам притаманні схожість лексики, граматики, будови речень. Такі мови називаються спорідненими. Представникам однієї мовної групи неважко зрозуміти один одного. А вже мова, яка належить до іншої групи, вважається чужою.
Чи це так? Чи дійсно у європейських народів, які віками заселяли цей континент і розвивалися тут у нації, відсутнє спільне мовне коріння. Мабуть, ні. Професор Київського лінгвістичного університету, доктор філологічних наук Ольга Воробйова, яка очолює кафедру філософії мови, давно займається питанням історичної спорідненості європейських мов. Як спеціаліст з англійської мови, Ольга Петрівна за основу бере мову Альбіону і доводить, як ця мова має історичну спорідненість зі слов’янськими, зокрема, українською, білоруською та російською.
Інколи люди цікавляться, звідки в українському лексиконі з’явилося таке гарне слово як «дякую». Якщо старослов’янське «спаси бог», яке асимілювалось у «спасибі», зрозуміле за змістом, то «дякую» таки потребує пояснень. А все дуже просто. Слово «дякую» українці асимілювали з польського «дзенькує», а наші сусіди у свою чергу запозичили з німецького «данке», що мовою древніх германців означало «спаси бог». Отже, ми нічого фактично не змінили, вживаючи замість «спасибі» більш мелодійне «дякую».
Ольга Воробйова наводить інші цікаві мовні аналогії. Слово «горбок, пагорб» англійською звучить як «хілл». Пригадаємо українські слова: «схил», «схилитися», «похилий». Старослов’янське «чадо» таки схоже до англійського «чайлд» (дитина).
Також вчений акцентує увагу на тому, що багато слів у європейських мовах починаються з однієї і тієї ж букви чи складу. Так з однієї букви починаються слова, які означають членів родини, такі слова як «вітер», «сонце», «вікно», «двері», «сніг», «річка».
Український «холод» співзвучне з англійським «колд». А російську назву сторони світу «север» багато науковців ототожнюють з германським прикметником «сивіре» - «жорстокий, безжалісний». Таких прикладів можна навести дуже багато. Чи є вони випадковими? Напевно, ні. Європейські мови поріднилися в дуже далекі часи, коли карта континенту мала дещо інший вигляд. Так володіння слов’ян тягнулися аж до річки Одер, кельти заселяли майже всю західну частину Європи, включаючи дунайські Альпи, а самі германці мешкали на півночі та на Скандинавському півострові. Великою войовничістю у ті часи, на відміну від греків та римлян, всі ці народи не відзначалися. Отож вони жили між собою мирно, торгували, обмінювалися культурами, а значить – мовами. Однак історія людства сягає набагато глибше, і можна лише припустити, що наші предки були дітьми одного великого племені, яке на зорі історії почало заселяти Європу. Ось чому кожну мову потрібно поважати, бо її частинка є і в нашій милій серцю українській. І ще слід пам’ятати, що жодна мова не є ворогом, навіть якщо нею розмовляють вороги.
Підготувала Антоніна Булавіна
Коментарі