«На мовному питанні спекулюють політики, які намагаються повернути Україну під вплив Росії»

13 жовтня минулого року набув чинності закон про запровадження мовних квот на телебаченні, який викликав ажіотаж серед національних меншин України та супротив на окремих телеканалах. Ідеться про 75% державної мови для загальнонаціональних і регіональних телеканалів, 60% – для місцевих та 75% - для програм новин на ТБ. Тож, звернувшись у прес-службу Нацради з питань телерадіомовлення, ми попросили їх відповісти на запитання, які найбільше хвилюють українців. Відповіді ми отримали без зазначення посадової особи, яка їх готувала.
-Багато хто з представників національних меншин, які проживають в Україні, заявляє, що закон про мовні квоти в телерадіоефірі є прямим порушенням ст.10 Конституції України і зачіпає права та інтереси різних етнічних груп. Чи так це насправді?
-Конституція України гарантує вільний розвиток і використання мов різних етнічних груп, які здебільшого компактно мешкають в Україні. Тому 40% мовлення в деяких регіонах вестимуть мовою тих меншин, які їх населяють. На регіональному рівні цей показник буде трохи менший – 25%. Це дасть можливість представникам різних етнічних груп транслювати передачі і дивитися їх рідною для них мовою. Водночас вони мають перебувати і в загальнокультурному інформаційному просторі України, щоб не залишатися на узбіччі, а бути повноцінними громадянами країни, в якій живуть.
-Чи впевнені Ви, що закон про квоти не спіткає доля закону про державну мову в усіх держустановах? Тобто, чи не залишиться цей законопроект, як і багато інших в Україні, лише законом на папері?
-Проведений моніторинг мовлення 36-ти загальнонаціональних і супутникових телеканалів засвідчив, що середній показник фактичної частки української мови на телебаченні становить 86%. Моніторинг також виявив, що в ефірі українських телеканалів з’явилося більше власних передач і загалом національного продукту. Тому Нацрада переконана, що після завершення перехідного періоду українська мова на телебаченні звучатиме стільки часу, як того вимагає закон.
-Ні для кого не секрет, що переважна більшість пересічних українців винуватить у війні на сході політиків, які, мовляв, «роздули» мовне питання. А є гарантія, що закон про україномовний ефір не стане новим приводом для спротиву серед російськомовних регіонів?
-За даними опитування Центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова про можливість проведення загальнонаціонального референдуму, 68% усіх опитаних (або 72,7% тих, хто збирається взяти участь у референдумі) проголосували б за те, щоб українська мова була єдиною державною, відповідно 28,6% і 25,8% – аби в Україні було дві державні мови: українська та російська. Це означає, дедалі більше українців усвідомлюють, що на мовному питанні спекулюють політики, які намагаються повернути Україну під вплив РФ.
-Медіа-експерти заявляють, що значно важливіше не мова, якою транслюються передачі, а яка саме інформація доноситься до людей, і те, хто фінансує телеканал. А що думають з цього приводу в Нацраді?
-На думку Нацради, сучасний світ переповнений інформацією, яка часто не відповідає загальновизнаним стандартам журналістики. Країна-агресор вкладає у пропаганду і дезінформацію величезні кошти, і мовне питання у цих баталіях чи не на першому місці. Інший аспект – внутрішній, і залежить він від власника того чи іншого медіа. Завжди залишається небезпека, що він намагатиметься впливати на редакційний колектив. Аби покращити ситуацію, Верховна Рада ухвалила законодавчі зміни, які зобов’язали телерадіокомпанії і провайдерів програмної послуги щороку оприлюднювати інформацію про свою структуру власності та кінцевих бенефіціарів. Саме вільний доступ до такої інформації має сприяти прозорості ринку медіа і дати громадянам інструмент для більш критичного сприйняття інформації.
-Квота передбачає кількість, але при цьому чомусь не йдеться про якість того, чим нині «годують» слухача та глядача. Тож, можливо, краще було б спершу запровадити квоти на якість і зміст медіапродукту, а вже потім на мову, як Ви вважаєте?
-Закон не наділяє Національну раду (регуляторний орган) повноваженнями визначати для телерадіокомпаній, які програми і передачі демонструвати, а тим паче формувати теми програм. 2017 року в Україні створено суспільного мовника – ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України», і саме її програми мають відповідати всім запитам суспільства. На жаль, нині суспільний мовник не отримав належного фінансування, але компанія активно реформується, і її завдання – дотримуватися стандартів журналістики і транслювати різноманітні та якісні програми.
-Чи входить у компетенцію Нацради контроль за тим, що пропонує глядачам нині той чи інший телеканал, особливо якщо йдеться про дітей? І чи може Нацрада впливати на нібито заборонену відверту рекламу алкоголю на телебаченні?
- Суперечності в законодавстві не дають можливості Нацраді повноцінно регулювати зміст програм, бо немає конкретних критеріїв до шкідливого продукту, через що дуже важко довести нанесення моральної чи психологічної шкоди дитині. Медійники добровільно беруть на себе зобов’язання виконувати певні правила, не передбачені законом, і регулятор не може покарати їх за недотримання законодавчих норм, бо не всі медіа-групи підписали угоди. Тому Нацрада запропонувала Комітетові ВР з питань свободи слова та інформаційної політики внести зміни у профільний закон, якими мають бути встановлені чіткі норми щодо захисту дітей від шкідливого впливу медіа, але наразі таких змін не ухвалено. Що стосується реклами, то з огляду на те, що рекламодавці можуть реєструвати назви і знаки будь-якого змісту, часто спонсорську інформацію, яку може контролювати Нацрада, неможливо відрізнити від реклами. Змінити ці норми може лише законодавчий орган. Представники громадянського суспільства і ЗМІ також можуть впливати на законодавчу гілку влади, вимагаючи від профільних комітетів усунути суперечності між статтями про рекламу і спонсорство в Законі «Про рекламу».
Валентина Савчук, м. Київ

Розділ новин: 

Коментарі