Уже декілька років Людмила Володимирівна Нгуєн (Акімова) бореться з важкою хворобою. Причиною раптового нападу недуги вважає стресову ситуацію, яка спричинилася смертю дорогої людини – коханого чоловіка. Спочатку був не лише інвалідний візок, а й повна безнадія, відчай, зневіра…
Людмила Акімова народилася 1981 року у Володимирі-Волинському. Її батько, Володимир Васильович, пройшов крізь полум’я війни в Афганістані. Дівчині було 15 років, коли його не стало, і вся турбота про 4-х дітей лягла на плечі матусі Тамари Федорівни. Людмила навчалася в школі №3, затим – у ВПУ №23, де освоїла професію швачки-мотористки. Після цього продовжувала здобувати освіту в технологічному технікумі в Києві. Саме в столиці доля звела її з Нгуєном Суан Зьонгом, який приїхав вивчати українську мову з далекого В’єтнаму. Молоді люди, незважаючи на різницю в національностях, психології, звичаях, покохали одне одного і вирішили побратися. Вони створили дуже хорошу сім’ю, де панувало повне взаєморозуміння. У 2002 році народилася донька Андріанна. Людмила працювала менеджером на українсько-грузинській фірмі з виробництва вина «Бадегоні». Робота була за фахом, та все ж вимагала певного фізичного і нервового напруження. У 2007 році раптово помер Нгуєн. Йому було лише 37 років. У чоловіка обірвався тромб. Поховали його на Батьківщині, тоді Людмила змогла відвідати В’єтнам, познайомитися з родиною чоловіка, яка її дуже тепло зустріла. Та нині стосунків майже не підтримують.
У 2013 році молода жінка відчула перші прояви хвороби. Почали тремтіти руки, поступово порушувалася координація рухів. Людмила втратила можливість самостійно їсти, рухатися. Зрештою відмовили ноги і довелося сісти в інвалідний візок. До того ж виникли проблеми з мовою. Лікарі поставили невтішний діагноз: розсіяний склероз. Долучилися й інші захворювання. Людмилу турбує печінка, звужені судини головного мозку, які спричинюють головні болі. Їй оформили 1-у групу інвалідності. Двічі на рік жінка проходить курс лікування в неврологічному відділенні Володимир-Волинського ТМО. З любов’ю та вдячністю каже про свого лікаря, відомого у місті та районі невропатолога Галину Перепеличну. Саме лікареві Людмила завдячує тим, що змогла стати на ноги, поволі повернулися здатність розмовляти, зір, а значить повернулися надія та віра в життя.
На допомогу хворій жінці та її родині прийшли добрі люди. Найпершими відгукнулися сусіди по будинку, що на вулиці Старицького, 3/1. Вони допомогли з коштами на лікування. Небайдужими були однокласники донечки Андріанни. Виділила кошти Володимир-Волинська птахофабрика. Вагомою була фінансова підтримка й «афганців» – товаришів по службі покійного батька. Та все ж до солідних спонсорів родина не зверталася.
-Ми звикли надіятися лише на себе, розраховувати на власні сили, - повільно каже Людмила. – У мене матуся – справжній ангел. Вона весь час була поруч, економила кожну копійку на моє лікування, відкладала кошти з пенсії, турбувалася про мене. Але лікування обходиться дорого, і від допомоги добрих людей ми не відмовляємося. Нехай Бог благословить усіх, хто прийшов нам на допомогу. Ми щиро вдячні людям. Це дійсно приклад доброти, доказ того, що світ не залишився без добрих людей. Мені знову хочеться жити. Так, я ще погано рухаюся, повільно і не зовсім чітко розмовляю, але я хочу жити, хочу побачити дорослою свою донечку, відсвяткувати її весілля.
-Ви не уявляєте, як було важко на початку, - каже Тамара Федорівна. – Люда була повністю безпорадна. Довелося годувати її, возити на візку. А тут ще депресія… Вона нікого не хотіла бачити, ні з ким не бажала спілкуватися. Тепер їй вже значно краще. Вона навпаки, рада, коли до нас приходять гості. Так, ми не звикли просити допомоги. Люди самі відгукнулися на нашу біду. Дякую їм за це. Та все ж лікування потребує значних коштів, а тому будемо щиро вдячні, якщо добрі люди нас підтримають.
Люди добрі, підтримаймо цю молоду вродливу жінку. Підтримаймо в ній надію на зцілення, віру в життя, адже ми всі ходимо під одним небом і біда чатує на кожного з нас. А добро завжди обернеться добром.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Матеріал підготовлений за ініціативи благодійного фонду Олександра Шевченка та українського журналістського фонду.
Коментарі