«Ми з ним самі залишилися в цьому місті», - каже 29-річна Віра Денисюк

Публікації

Ця симпатична жінка відразу викликає приязнь. Під час розмови з нею розумієш: перед тобою людина з відкритим серцем. У неї на руках дитина. Маленький хлопчик час від часу прокидається і сповіщає про себе плачем. Жінка нахиляється до нього і заколисує. Віра Денисюк вирішила розповісти свою історію, яка, думаю, не зможе залишити байдужим нікого.
Не всім доля подарувала щастя вірного подружнього життя, і ми розуміємо, як несолодко доводиться самотній жінці з дитиною. А найскладніше – період, коли дитинка вимагає до себе максимум уваги – в її перший рік життя. Важливо, щоб у цей час у жінки була підтримка, хоча б від батьків. У нашої героїні на цьому етапі життя її немає. Маленького Дмитрика поки не бачили ані його тато, ані бабуся з дідусем. Віра гідно прямує по життю далі і боротиметься за своє щастя. Відверто просити про допомогу – не у її стилі, тим паче тоді, коли важко усім навколо. Але на публікацію жінка погодилася, невдовзі її життя може змінитися на краще. Не без доброти людських сердець звичайно.
Віра народилася у Володимирі, і це місто стало точкою відліку її життя. «Я добре пам’ятаю дорогу до школи і подруг, з якими проводила безтурботне дитинство. Думаю, ці спогади переслідують кожну людину. Головне – щоб вони були щасливими. Мої були саме такими», - каже жінка про далеке минуле. Батько Віри – військовослужбовець, і коли дівчинці виповнилося 10 років, його перевели у Новоград-Волинський. Мама залишилася тут. Після 9-го класу Віра поїхала вступати до Новограда-Волинського, жила у батька. Вивчилася на фінансиста, але з кар’єрою на Житомирщині не склалося, з особистим життям – теж. Найскладнішим за роки життя у Новограді жінка вважає те, що не змогла знайти спільну мову з батьком. Через кілька років після переїзду батьки Віри розлучилися. Періодично батько намагався знайти собі іншу дружину, але тривалими стосунки не виходили. Як зазначила жінка, через його імпульсивний характер. Віра відчувала, що заважає батькові жити. Нібито весь його запальний норов – це всього лиш роздратування, яке він виливає на свою дочку. «Я собі тоді пообіцяла, що мої діти на собі ніколи не відчують такого болю, бо хто ж ще їх так полюбить, як це можуть зробити батьки», - каже Віра.
У 24 роки вона повернулася у Володимир-Волинський. За плечима – невеликий досвід роботи в банку, попереду – бажання розпочати нове життя. Стосунки з мамою були дещо кращими, і невдовзі жінки зажили під одним дахом. «Моя мама – красива жінка, яка сподівалася на щастя в особистому житті. Так і склалося. Можливо, це я принесла їй удачу. Зараз у неї новий чоловік, і я рада, що так в житті буває…» - розповідає Віра. Вона знову пережила ті відчуття: у когось із батьків складається особисте життя, а вона немов зайва. Мати і її новий обранець довго не затрималися у місті й поїхали десь у столицю, де в чоловіка були зв’язки. Квартиру ж здали в оренду сімейній парі. Віру така поведінка матері спочатку шокувала, але потім вона змирилася. «Чого тільки не буває в житті. Наслухалася такого, що мій випадок – то квіточки», - усміхається Віра. Жінка відчувала дискомфорт через те, що їй 25 років, а вона й досі не знайшла свою половину, не облаштувала сімейне гніздечко. Віра спостерігала за життям своїх однокласниць, у яких росли діти, і відчувала, що теж хоче мати сім’ю. Її єдині серйозні стосунки зруйнував алкоголь. Добре подумавши тоді, Віра обрала хоч і самотність, але позбавлену скандалів і п’яного лементу.
Час ішов, і в 27 жінка вирішила спробувати смак змін. На той момент вона працювала в банку і винаймала погано облаштовану кімнатку в місті. Справи банку поступово погіршувалися. Віра розуміла, що має великий шанс невдовзі втратити роботу. Що робити далі? Єдине розумне рішення цієї проблеми вона бачила в заробітках. Знайшла гроші на документи і поїхала на роботу у Польщу. Мотивація до праці була над серйозною: жінка розуміла, що гроші, які вона заробить тут, допоможуть їй вижити в Україні, доки вона обдумає, що робити далі. А ще відчула, що її мотивує не тільки бажання отримати плату. Сталося дещо, що позбавило її нічного сну. Уже давно Віра закрила своє серце для чоловіків, будучи скептично, якщо не вороже налаштованою на стосунки. Але там, у важкій роботі під сонцем, що неприємно обпалювало плечі, зародилася любов. Його звали Олександр. Віра розповіла лише, що він з північної Волині і мав роботу, пов’язану з будівництвом. Скрутне становище змусило і його поїхати на заробітки. Про їхні стосунки знали усі робітники, таке було неможливо приховати. Люди жартували з приводу їхнього «службового роману», а Віра тільки відмахувалася. Звісно, як і кожна жінка, сподівалася, що ці стосунки будуть особливими, перетворяться на фантастичну казку, якої жінка так довго чекала. Втім, вона зізнається, що до негативного прогнозу психологічно теж була готова. Сезон закінчувався, а Олександр став приділяти Вірі все менше уваги. Не було навіть обіцянки приїхати і розпочати спільне життя. Жінка побачила, що її побоювання справдилися, стосунки і справді виявилися короткочасним романом, і всі навколо це чудово розуміли. «Я, мабуть, настільки була готова до сумного фіналу, що навіть не затаїла образу на нього. Просто стало боляче, бо були почуття», - каже Віра.
Приїхавши в Україну, жінка відчула, що вагітна. Ця новина її спочатку вразила. Виростити, виховати дитину – таку ціль вона поставила перед собою після недовгих роздумів. Згадалося, як колись пообіцяла собі, що її власні діти не відчуватимуть нестачі любові. І ось, коли всі знайомі, подруги вже давно мають дітей, мамою готувалася стати і Віра. Вирішила, що тепер цілі в житті треба ставити високі, адже є заради кого жити. Смілива мама тримає на руках свого Дмитрика. Каже, що зробить для своєї дитини все можливе. Але про труднощі, з якими зіштовхується самотня мама нині, можна тільки здогадуватися. Гроші, зароблені в Польщі, закінчилися, хоча Віра підкреслює: для неї головне, що малюк здоровий. «Кручуся, як можу. Але Дмитрик ще поки вимагає до себе цілодобової уваги, я не можу вийти на роботу. Та хоч би знайти її стабільну потім», - зітхає жінка. Щоб прогодувати себе і поки що головного чоловіка свого життя, Віра планує розкрити всі свої вміння. Виявляється, жінка непогано малює, має хороший смак, свого часу допомагала робити знайомим якісні ремонти. Тепер вона сподівається, що ці знання пригодяться їй у майбутньому. Жінці важко без підтримки матері, хоч вона і не надто хоче про це говорити. Віра вже давно повідомила їй, що та стала бабусею, однак поки що бабуся не поспішає в гості до онука. Зв’язок з Олександром обірвався. Віра не впевнена, чи змінить щось новина про батьківство. Приблизну адресу чоловіка вона знає. Каже, що повідомляла йому про народження сина у соцмережі. Відповіді не було. «Все-таки не хочу, щоб дитина росла безбатченком. Не буду вигадувати Дмитрику якісь фантастичні байки про тата, але, швидше за все, ми з ним єдині залишилися у цьому місті», - каже Віра. Зараз її підтримує подруга, за що Віра їй дуже вдячна. «Але у неї своя сім’я, їй теж потрібні гроші. Я – її велика боржниця. Спасибі, Олено!» - каже Віра, а її голос при цьому дрижить. Допомоги від держави не вистачає навіть для скромного життя, особливо враховуючи, що жінка і надалі винаймає житло. Але її позитивний настрій у такій ситуації просто вражає. «Я останнім часом зіштовхуюся з величезною людською добротою. Уже обдумую, як потім зможу бути корисною. Хочу віддячити людям», - каже мама Дмитрика.
Після розмови з цією жінкою враження залишаються надовго. Якщо у людини є така жага до життя, важко пройти повз. Редакційний колектив від імені Віри Денисюк просить усіх про допомогу. Найнеобхідніше – кошти для оплати квартири і на харчування синочку, дитячі речі. Отримана в редакції допомога буде передана героїні статті.•
Аліна Зай, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі