«Ми мріємо, щоб стосунки на все життя були з присмаком романтизму»

Вадим і Юлія Онишкевичі не уявляють свого спільного майбутнього без світлої поезії кохання.
Вадим і Юлія були знайомі з дитинства, хоч бачилися лише в школі, бо дівчинка зростала у селі Селець, а хлопчина – у Мар’ї-Волі. Крім того, в той час, як Юля ще тільки осягала ази навчання, Вадим уже був старшокласником, а тому дівчинка з великими виразними очима і білявим кучерявим волоссям важила для нього не більше, ніж інша «малеча» з початкових класів. А життя йшло вперед…
Закінчивши навчання, Вадим розпочав трудову діяльність і раптом… 2014 рік постукав у двері чорною примарою війни. Брати Онишкевичі – Андрій і Вадим – отримали сповіщення з військкомату і опинилися на сході України. Це була перша, найважча, хвиля мобілізації. Цілий рік Вадим тримав у руках зброю, захищаючи рідну землю, змінюючи разом з військом місця дислокації, об’їздив майже всю Донецьку область. Спочатку, пригадує, було страшно, а далі спрацювала рятівна система адаптації, властива людській психіці.
А Юля в цей час жила своїм життям, здобула професію кухаря-кондитера в Оваднівському ліцеї, мала багато друзів, серед яких був і Роман, родич Вадима. І ось якось на Різдво веселе товариство молодих людей забажало приїхати в гості до Вадима Онишкевича у Мар’ю-Волю. Ось саме тоді Юля і Вадим звернули увагу одне на одного.
Їхні зустрічі носили дещо незвичний для нашого часу романтичний характер. Вони не захоплювалися багатолюдними дискотеками, а надавали перевагу прогулянкам на лоні природи. Зоряне небо, що розкинуло шатро над землею, тихий плескіт річки в обрамленні очерету, замріяні плакучі верби, які полощуть віти у воді, – все це породжувало в душах закоханих неповторне відчуття «краю світу», до якого так багато хто прагне, але не може знайти. А цей «край світу», виявляється, зовсім поряд, у наших душах, у нашій природі, яка завжди благословляла кохання співом солов’я чи калиновим цвітом.
29 травня 2016 року Вадим і Юлія стали на рушничок щастя. Весілля відбулося у Мар’ї-Волі у господі батьків Вадима. Слід сказати, що мешканці Мар’ї-Волі завжди славилися багатими весільними традиціями та звичаями. Ось чому молодята вирішили влаштувати весільний бенкет не в сучасному барі, а у рідній домівці з дотриманням всіх місцевих обрядів. Господнє благословення Вадим і Юлія отримали в Селецькій Свято-Троїцькій церкві. Нині молоде подружжя мешкає з батьками Юлії у Сельці, але мріють про власну квартиру, тим більше, що є хороші перспективи для здійснення цієї мрії у найближчому майбутньому.
Яким же бачать своє подружнє життя Вадим і Юлія?
-Насамперед, - каже Вадим, - це власне помешкання. З батьками добре, але, маючи власну домівку, ми швидше навчимося справжній самостійності. Також хочемо придбати автомобіль, аби можна було без проблем їздити до батьків, адже від села ми не відречемося. Тут наше коріння, тут і надійна матеріальна підтримка – робота на землі.
-У сучасних родинах виникає багато проблем у стосунках з батьками. Досить часто батьків звинувачують у тому, що холонуть почуття, руйнуються сім’ї. Яку роль у вашому житті відіграють батьки? Чого ви чекаєте від них?
-Батьки в нашому житті – це велике щастя, і ми вдячні Богові, що вони у нас є. Батьки допомагають порадами. Але ми проти того, щоб вони робили це нав’язливо. Не можна все життя залежати від батьків. У будь-якому випадку рішення ми прийматимемо самі, та свою позицію будемо узгоджувати з батьками.
-Які свята ви вважаєте сімейними і як плануєте їх святкувати?
-Свята традиційні: Новий рік, Різдво, Великдень, дні народження. Найкращий спосіб святкування – у колі своєї сім’ї, хоч не будемо уникати хороших друзів.
-Як ви вважаєте, чи слід подружжю робити одне одному дорогі подарунки?
-Думаємо, що варто, бо дорогі подарунки – це прерогатива рідних людей. Але слід зважати на можливості. Головна цінність – це ми самі одне для одного.
-Святе Письмо вчить, що чоловік має бути главою сім’ї, а дружина – помічницею і порадницею. Чи згодні ви з цим твердженням?
-Безумовно, так. Кожен повинен пам’ятати про свої обов’язки. Має бути взаємоповага. Чоловік повинен пам’ятати: те, що під силу йому, не під силу жінці, бо у неї дещо інша природа. З другого боку, і жінка не повинна принижувати чоловіка тим, що перекладає на нього свої обов’язки.
-Сімейне життя вносить свої корективи у стосунки подружжя. Що б ви хотіли зберегти у ваших відносинах?
-Ми мріємо, щоб стосунки на все життя були з присмаком романтизму. Хочеться, щоб у вільні хвилини була в оселі романтична атмосфера, щоб знаходився час на прогулянки під зоряним небом, берегом річки. Також дуже хочеться вивчити історію села, долучитися до цієї історії. У нашій землі багато таємниць: це і підземний хід у Сельці, і Замчище у Мар’ї-Волі. Багато таємниць зберігає і наша річка. Кажуть, що в одній із заплав є затоплений німецький танк. Це ж усе цікаво.
-А як щодо спільних хобі?
-Вадим любить рибалку, - каже Юля, - а мене рибалити навчив тато. Отож тепер залюбки рибалимо разом.
Незабаром у молодят паперове весілля. Дай Боже, щоб здійснилося їхнє бажання відзначити цей день у власній квартирі.
Антоніна Булавіна, с. Селець, Володимир-Волинський район

Розділ новин: 

Коментарі