Прихильники творчості Івана Яковича Франка провели зустріч з нагоди дня народження великого Каменяра у селі Верба.
27 серпня Україна відмітила чергову річницю з дня народження Івана Франка – видатного поета, громадського діяча, мислителя і пророка. 28 серпня в садибі відомого володимирського патріота Дмитра Себія у Вербі відбулася зустріч однодумців господаря та щирих шанувальників і послідовників Каменяра. У зустрічі взяли участь волинська поетеса, член Спілки письменників України, уродженка Локачинщини Тетяна Яким’юк, фермери Микола Собуцький, Руслан Пилип’юк, Володимир Фещак Степан Чабан, Степан Турук, представник рідної української національної віри Валерій Мороз, а також громадський діяч Микола Гінайло та Олександр Юринець.
Вшановуючи великого українського поета, який закликав повернутися у «рами нації», всі присутні у щирій і відвертій розмові говорили про наболіле, про те, що сьогодні хвилює українське суспільство. Поруч з Франком згадували інших поетів-патріотів України, наводили цитати з їх творів. Дмитро Себій зауважив, що в Україні немає свят на честь поетів і письменників, а також національних героїв.
Микола Гінайло акцентував увагу на тому, як тепло підтримує Україну світова спільнота. Зокрема Микола Архипович розповів про своє перебування в Бельгії, де мав нагоду відвідати могилу бельгійця, який був учасником УПА. Ця людина була диктором української радіостанції «Афродіта», про яку в Україні мало хто знає. Цю радіостанцію підтримували керівники УПА. Звали героя Альберт Газен, потрапивши в полон до фашистів, опинився під Дубно, де і зустрівся з українськими патріотами і став з ними співпрацювати, потім пройшов сталінські табори. Ось які люди увійшли в історію України.
Олександр Юринець народився і виріс у Вербі, син педагогів. Мама – Ніна Василівна – все життя викладала українську мову і літературу у Вербській школі. Олександр Олексійович, поринувши у спогади, згадав 1989 рік, коли відбувся перший референдум, за результатами якого український народ обрав шлях не до незалежної держави, а до подальшого перебування в радянській імперії. Ось тоді майже у кожній вербській хаті з’явилися листівки, де закликалося обрати шлях незалежності, і юний Олександр Юринець, отримавши ці листівки від батька, розносив їх по селу. Автором листівок був Дмитро Себій. Відрадним є те, що нині змінилася програма вивчення української літератури в навчальних закладах. Молодь і підростаюче покоління дізнаються нові імені як в українській, так і в світовій літературі, віддають перевагу українській пісні і музиці.
Зворушливо звучали у декламації Тетяни Яким’юк її власні поезії. З молодих років закохана у творчість Василя Стуса, Ліни Костенко, пані Тетяна твердо впевнена, що народ український « відвоює свою волю без вагань». Нині пані Тетяна працює над поезіями, присвяченими Івану Франку. Збірка носитиме назву «Я – Іван Франко». «Франка ніхто не переміг, ніхто не перевищив», - сказала поетеса. «У чому ж той народ мій винний, Боже? - запитує пані Тетяна. – Хоч загинути не дай! Воздай моїй знедоленій країні! За муки і терпіння їй воздай!» «Прости нас, батьку, як своїх дітей, що й досі Україна в небезпеці! Народжуємось в рабстві і ростем, чужинцям віддаємо власні серця!» - таким зверненням до Тараса Шевченка закінчила свій виступ Тетяна Яким’юк.
Українське село змучилося, втомилося. Воно вимагає більш відповідального і турботливого ставлення зі сторони влади. А тому своєрідним звітом перед володимирськими селянством став виступ Миколи Собуцького. Передусім він нагадав, що сьогодні, як ніколи, потрібно розчистити українські джерела, як природні, так і моральні, і духовні. Він звернувся до Олександра Юринця як представника освіти з пропозицією підняти клопотання щодо введення в навчальні програми курсу історії Європи з включенням справжньої, а не надуманої історії України. Він нагадав, що саме на Волині був створений перший фермерський статут, за допомогою якого людей виводили з колгоспного рабства. Також була створена духовна рада, яка ставила своєю метою повернути народ в рами нації. Була почищена Франкова криниця біля витоків Дністра. Пан Микола розповів про гіркі випадки нищення рідної природи, про те, що реальністю сьогодення все ще є різні орієнтири людей. У свідомості народу все ще зберігаються пережитки радянщини, преклоніння перед пам’яттю «визволителів».
У змістовну дискусію перетворилося обговорення питання щодо повернення українського народу до рідної української національної віри. Як сказав Валерій Мороз, замість єдиної віри маємо роздвоєність. Зміна патріархатів по своїй суті нічого не змінило. Поки не буде національної віри, не буде держави. Прозвучала цікава фраза «У Біблії немає України».
Зустріч завершилася приємними хвилинами спілкування з пригощанням смаколиками та солодощами.
Антоніна Булавіна с. Верба Оваднівська ОТГ.
Коментарі