«Мій син би жив, якби дружина його не зрадила!»

Публікації

Жінка, яка розповіла цю історію, досі мешкає у великому селі на заході нашого району. А трапилося це років 20 тому, так що вже мало хто цю драму пам’ятає.
Син Софії Андріївни був гарним і дужим хлопцем. Та ще до армії став зустрічатися із розлученою жінкою, яка мала двійко дітей. Не подобалося це матері. Навіщо її Сашкові чужі діти? Та за нього ще юна дівчина піде і своїх діточок йому народить!
Якось пізно ввечері, вислідивши сина, підкралася Софія Андріївна до оселі молодички, постукала у двері. Відкрив сам Сашко.
-Сину, ходімо додому! Ти у мене молодий і вродливий! А ця жінка тобі не пара! Хай вона собі розведеного чи вдівця шукає!
Сашко відмовився, просив матір не втручатися в його особисте життя і вже хотів зачинити двері, та мати зі злістю прокричала:
-Прокляну! І тебе, і її і дітей!
Людмила – так звали жінку – вийшла з кімнати, з презирливою посмішкою подивилася на Софію Андріївну:
-Іди, Сашо! Іди з Богом! Не потрібні мені прокляття твоєї матері! Але ви, тітко Софіє, запам’ятайте: як не хочете, щоб ваш син зі мною був, хай залишиться з вами!
Та тітка Софія тоді не звернула уваги на ці слова. Згадала пізніше…
Того ж року Сашка забрали в армію. Службу проходив у ракетних військах, а з армії повернувся і не хворий, і не здоровий. Недуга особлива мучила хлопця: втратив він інтерес до жінок. Лікування не допомагало, поки не порадили Софії Андріївні цілительку з Поділля. Негайно повезла туди мати сина. Цілителька дійсно допомогла, але наказала, щоб Сашко при першій же оказії одружився. В цей час у село приїхала молода дівчина-агроном. Працювала вона разом з тіткою Сашка, яка і познайомила молодих людей. Жили Сашко і Катерина душа в душу. Народилося дві донечки. Та раптом недуга, що тимчасово причаїлася, стала знову мучити чоловіка. Найстрашнішим виявилося те, що виникли побічні захворювання. Почали боліти нирки, печінка, турбувало серце. Сашко знову лікувався. Дружина терпляче доглядала його. Але врешті-решт хвороба нанесла рішучий удар. У Сашка почалися розлади психіки. Ось цього молода дружина витримати не змогла. Правда, вона ще вагалася, ще надіялася на одужання чоловіка, не відважувалася покинути його самого. Прийняти остаточне рішення допомогла її мати. Вона сама приїхала по доньку та внучок і сказала:
-Ти молода, вродлива, ще знайдеш здорового чоловіка. Ти ж бачиш, що немає з ким жити.
Цинізм матері виявився сильнішим за жалість і співчуття. Зібравши речі та сказавши чоловікові «Прости!», Катерина назавжди залишила дім, який ще недавно був для неї затишним сімейним гніздом. Сашко усвідомив, що дружина пішла від нього і що він вже ніколи не побачить доньок. Це стало останньою краплиною його страждань. Він відмовився приймати ліки, і через два місяці чоловіка не стало. Колишня дружина навіть не приїхала на похорон.
-Мій син би жив, якби його не зрадила дружина! – гірко каже Софія Андріївна.
Її материнський біль поглиблюється ще й тим, що не бачить любих онучок. Якось не витримала, подзвонила до Катерини. Слухавку взяла її мати.
-Ви сина вже не повернете. А Катерині потрібно жити. Не дзвоніть сюди більше!
-А якби ви опинилися на моєму місці? – запитала, тамуючи сльози, Софія Андріївна.
-А якби ви опинилися на моєму? – запитала у свою чергу мати Катерини і, подумавши, додала. – Добре, я поговорю з Катериною щодо дівчаток.
Тепер Софія Андріївна бачиться з онучками. Але чомусь все частіше повертається думкою до жінки, з якою колись змусила сина розлучитися. Можливо, якби Сашко залишився з Людмилою, все б по-іншому вийшло.
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі