-Світланко, я тут вже не присутня, вже мандрую іншими світами, - мов відром холодної води облила мене Любов Королюк під час нашої останньої зустрічі у Ковелі.
Перед цим я запитала: «Любо, чи ти мене чуєш?». Після почутої відповіді здригнулась, торкнувшись невідомості.
Любов Королюк половина Волині знала як жінку надзвичайної чуйності душі, мануального терапевта, психолога, готового і вдень, і вночі прийти на допомогу стражденним фізично й нужденним духовно. З її допомогою ставали на ноги каліки і віднаходили радість життя травмовані морально. Здавалось, вона, попри негаразди в особистому житті і важкі хвороби рідних, просто випромінювала Любов…
Ми були знайомі добрих п’ятнадцять років. Дійсно добрих, сповнених філософських розмов, посиденьок за кавою та домашньою наливкою, а ще – лежання на масажному столі в орендованій квартирі у ковельському середмісті. Так майстерно вправити «заблукалі» диски у хребті могла тільки «наша Любця». Саме так ми її і називали. Хоч на початках боялися віддатись їй у руки, бо хіба є пророк у своїй Батьківщині? Людям завжди притаманно шукати чогось «заморського», нетутешнього.
А ще вона була «царицею меду», мала пасіку в Карпатах, де живуть її діти та колишній, хоч і єдиний, чоловік. А ще – мріяла відкрити духовний центр «Віра. Надія. Любов» на своїй малій батьківщині, на Турійщині. Кілька років тому під цей проект придбала велику хату в селі Турія, заклала сад і… оселила там стареньку маму.
-Чого ти, молодуха, за нею, п’ятдесятилітньою, матирою трох дітей, ходиш, га? Шукай собі своїх, незамужніх, – гримала на мене Любчина мати на гостині у Турії.
-Ваша дочка не лише своїм дітям потрібна, вона людей рятує, дорогу до Бога показує, - відказала тоді.
-Бабо, не будьте старомодною, не чіпляйтеся до молодих, - насварила матір сама Люба.
Так склалося, що кілька місяців тому цю ж фразу сказала вже я…
-Передай редакторці Наталці Шепель, хай не виставляє в соцмережах так багато своїх фото, бо злі люди заздрять її красі, тягнуть енергію, - попросила Люба.
-Не будь старомодною, не чіпляйся до молоді. Краса для того й творена, щоб нею милуватись.
Місто Володимир, в якому молода Любов Королюк працювала у лісгоспі, звідки пішла заміж на Гуцульщину, вона називала «Небесний Єрусалим». Казала, що то духовна столиця України, що тут закопана пуповина нашої нації. Чомусь їй вірилось, бо красиво й сильно сказано. І ще багато чого ця незвичайна жінка говорила нам, своїм друзям. Не усе ми сприймали, багато чому дивувались, з дечого трохи, по-доброму, кепкували. Не здогадувалися, що земний шлях нашої Любці дійсно завершується… А вона, виявляється, знала. Тому й намагалась якнайшвидше віддати нам, землякам, усе, що пізнала і здобула у житті. Віддавала своїми молитвами, руками, піснями, віршами, світлинами, телепередачами, книгами та фотоальбомами. Заради Вічного.
Світлана Федонюк
Коментарі