«Любов до прекрасного у нас передається з покоління в покоління»

Запевняє господиня «земного раю» Ольга Вербицька, який вона створила разом зі своєю родиною на власній дачі, де кожен знаходить відпочинок для душі та застосування своїй фантазії.
Кожна людина розуміє красу по-своєму. Хтось витрачає астрономічні суми на пластичні операції, дорогий одяг і косметику, хтось захаращує своє житло дорогими антикварними і сучасними меблями та різноманітною технікою, а хтось насаджує біля власної оселі квіти та створює дивовижні речі зі звичайних підручних матеріалів, які дехто просто викидає на смітник. До тих, хто створює красу належить і героїня цієї розповіді Ольга Вербицька із селища Благодатне. Чотирнадцять соток своєї дачної ділянки ця жінка з допомогою рідних зуміла перетворити на квітучий земний рай, який яскравими барвами кольорів і різними витворами людських рук із ранньої весни і до самісіньких морозів вабить очі кожного, хто проходить повз цей чарівний куточок. Чого тут тільки немає: пишні троянди і канни, майори, лілеї, жоржини, гладіолуси, тюльпани, хризантеми, айстри, морозник, папороть, підсніжники, лісові фіалки, самшит, низькорослі крокуси і десятки інших рослин та квітів, які важко назвати. А ще декоративні замки, поросята, обплетені виноградом і плющем гойдалки та різні їжачки й черепахи в оригінальних вазах, зроблені з рослини, яку господиня цього квіткового царства називає молодилом.
Нелегким було дитинство Ольги Євгеніївни. В далекому 1937 році її батьки, наслухавшись казок про райське життя за океаном, разом ще з кількома такими ж злидарями вирушили на пошуки кращої долі в Аргентину. Та той омріяний рай виявився оманою. Українців привезли у джунглі та залишили там без харчів і будь-якого даху над головою. Щоб розчистити невелику ділянку під поле і сяку-таку хатину від густих тропічних лісів, їм довелося місяцями дуже важко працювати з ранку до ночі.
-Діти трудилися нарівні з дорослими. Багато наших людей загинуло від виснажливої праці в тих чужинських лісах, так і не дочекавшись власної оселі та достатку. Мама моя родом з Горохова, тато – білорус. Зустрілися вони в Аргентині, там покохали одне одного, там і одружилися. А потім народилися ми. Спочатку брат Степан, далі – я, а тоді вже сестра Валентина, - згадує пані Ольга. – У 1961 році, коли мені виповнилося 13, наша сім’я повернулася в Україну.
Тут дівчина зустріла своє справжнє кохання на ім’я Анатолій, з яким народили і виховали двох дітей – сина та доньку. Спочатку вона працювала в ательє, потім на швейній фабриці, а далі – на очисних спорудах у селищі Жовтневому, де трудилася ще 11 років після виходу на пенсію, передавши вахту дочці Наталії. Вийшовши на заслужений відпочинок, жінка разом зі своєю крихітною собачкою Лікою практично оселилася на дачі. У квартиру перебирається лише, коли вже випаде сніг.
-Не раз, бувало, встанеш вдосвіта, вийдеш на вулицю о 5-й ранку, а воно все цвіте, пахне, аж дух забиває. Краса невимовна… Я дуже люблю квіти. Не має значення, яка це квітка – пишна красуня-троянда чи непримітна польова ромашка. Не можу обминути й камінь на дорозі – обов’язково підберу і принесу на дачу. І це, мабуть, передається в нашому роду з покоління в покоління, - розповідає моя співрозмовниця. – Спочатку рідні сміялися з мене, тепер же й самі усім цим заразилися – несуть сюди все, що знайдуть. Навіть десятирічна внучка Богдана, і та риється в піску й вишукує гелеві камінці, які приносить і складає в коробочку для майбутніх витворів. Щоразу, повертаючись зі школи, дівчинка мусить зірвати якусь квітку, травичку та листочок, скласти в букетик і принести мамі або мені. А ще вона дуже любить «варити з квіток борщ». Син з невісткою мають дачу на Бузі, то теж насадили там квітів, повикладали клумби, доріжки, встановили прикраси, які виготовили своїми руками. Любо глянути. Дочка Наталя, як побачить десь на ринку якусь квітку, обов’язково купить і принесе, щоб посадити. Чоловік, щойно приїде на дачу, тут же починає щось майструвати. А як побачить десь рідкісну квітку, старається її купити і принести сюди. Дача стала для нашої родини тією віддушиною, де кожен відпочиває душею і знаходить застосування для своєї фантазії. Такою ж «недугою» захворів і мій брат. Спочатку в нас було лише чотири сотки землі, а поруч пустувала заросла бур’янами і заболочена сусідська ділянка, яку давно вже ніхто не обробляв. Там постійно стояла вода. Тож ми вмовили господарів нам її продати. Півроку очищали цю ділянку від заростів, а далі викопали невелике озерце, обсадили його вербами, лепехою та пахучим болотним ірисом. Коли він навесні зацвітає, то пахощі чути на кількасот метрів. Потім виклали камінням доріжки, клумби, засіяли травою газони, насадили квітів, встановили гойдалки та різні декоративні витвори, які по можливості стараємося виготовляти самі з різних підручних матеріалів та рослин. Потім запустили в озерце рибу. Воду в озеро, коли починає зникати, закачуємо генератором із власної свердловини. Сам будиночок теж був у досить плачевному стані, тому всій нашій родині довелося добре попотіти, поки ми його відремонтували, а потім ще й утеплили й поставили буржуйку. Тепер там можна жити навіть узимку. Була в нас проблема зі світлом, але купили потужний акумулятор, і тепер можемо й телефони чи планшет зарядити, дрель включити чи газонокосарку. Для захисту від вітрів обсадили всю дачну ділянку соснами, які чомусь дуже погано приймалися, а тут ще й перед новим роком хтось зрізав три деревця. Не розуміють люди краси. Посадили молодий садок, а решту землі відвели під город і квітники. Головне в цій справі – навести лад спочатку, а вже потім лишається лише його підтримувати Зліва від нас була ще одна закинута дача. Господиня після смерті чоловіка практично від неї відреклася, років три там не з’являлася, тому погодилася її продати. Попросила лише, щоб ми не зрізали яблуні, які посадила ще її мати. На тому й зійшлися. На цій ділянці ми щоразу насаджуємо щось нове. Нещодавно чоловіки встановили біля будиночка мангал та велику сковорідку, тому тепер ми маємо хорошу можливість зібратися всією сім’єю і гарно відпочити на природі, серед пахощів квітів і щебету пташок поласувати шашликом, - посміхається пані Ольга, ведучи мене на оглядини свого «земного раю».
Валентина Савчук, селище Благодатне

Розділ новин: 

Коментарі