Лише через рік матері вдалося знайти тіло сина і поховати в рідній землі

1 вересня на Волинь у цинковій домовині повернувся ще один Герой неоголошеної війни на сході, житель райцентру Іваничі – Валерій Янчук. Громадські активісти зустріли Героя на Цуманському перехресті ті і колоною провели до Театрального майдану м. Луцька, а о12 годині перенесли в нижній храм Свято-Троїцького собору, де священнослужителі відслужили чин похорону, після чого тіло Валерія Янчука відправили на батьківщину - в Іваничі.
25 серпня минулого року Валерій Янчук отримав важке осколкове поранення легенів і печінки під час обстрілу села Дзеркальне, що на Донеччині. Його відправили в лікарню м. Амвросіївки, але лікарям не вдалося врятувати бійця. Він помер на операційному столі. В цьому році чоловікові виповнилося б 30. Через нерозбірливий почерк начальника судово-медичної експертизи мати довго не могла отримати сина, який загинув рік тому і був похований на міському цвинтарі Амвросіївки під прізвищем “Ямчук”. Знайти його їй удалося за допомогою телепрограми, яку вона побачила телеканалі “Інтер”, та волонтерів. Пройшло кілька місяців бюрократ ичних випробувань, пов'язаних з ДНК, перш ніж згорьована жінка, нарешті змогла перевезти тіло сина, щоб віддати на вічний спочинок у рідній землі.
На військову службу Валерій був призваний в квітні 2014 року, під час першої хвилі мобілізації. Повістку йому вручили ввечері, коли прийшов з роботи додому. Він не став переховуватися та втікати, хоч і мав повне право бути комісованим за станом здоров'я, оскільки після армії хворів енцефалітом та менінгітом. Спочатку чоловік ремонтував техніку у Володимир-Волинській 51-й бригаді, оскільки за спеціальністю був зварювальником. В зону АТО Валерій потрапив в кінці липня минулого року. Спочатку він не зізнавався мамі, що перебуває під обстрілами, бо знав, що їй, сердечниці на групі, не можна зайвий раз хвилюватися, але потім все-таки розказав правду. Телефонував двічі на день: зранку і ввечері. 14 серпня під час обстрілів був поранений у голову. Тоді все обійшлося – йому наклали 2 шви, і він продовжив боронити країну. Потім зв'язок обірвався…
У Любові Ярославівни тепер лишилася лише одна втіха – 7-річна внучка Анютка, і бабуся дуже хоче, щоб донька знала, де похований її тато-Герой Валерій був середнім із трьох її дітей. Він любив метал, варив вироби з заліза. З трьох років його виховував вітчим, який був дуже хорошим батьком для дітей. І коли він дізнався про смерть Валерія, його серце не витримало такого горя – в травні чоловіка не стало.
Підготувала Ксеня Лучко

Розділ новин: 

Коментарі